Церква-костел святого Станіслава у Тарноруді
Тема цього храму повністю пристосована поділу міста Тарноруди на підпорядкування різним державам . Тарноруда була багата на храми й каплички, але на превеликий жаль багато з них не збереглось. Св.Станіслава це якоюсь мірою компроміс і приклад того як різні конфесії свого часу знайшли примирення і порозуміння.
Історія цього храму в Тарноруді розпочинається з Польсько-турецької війни у 1672–1676 роках. За результатами цієї війни був укладений так званий Бучацький мирний договір – мирна угода між Річчю Посполитою й Османською імперією, укладена 28 жовтня 1672 року в місті Бучачі чи правильніше сказати у його околицях. На захопленому Поділлі було утворено Подільський еялет. За наказом султана кафедральний собор було перетворено на соборну мечеть. Призначався каді (суддя). Засновано було 3 благодійних заклади (вакфи). Засновано 2 школи та 1 медресе. Для керування новою провінцією було утворено 4 санджаки (субпровінції) з центрами у Кам’янці, Барі, Язлівці, Меджибожі. Тарноруда входила в склад субпровінції Кам’янець, а головним центром нахії став Сатанів. Кам’янецький санджак був поділений на 8 нахій з центрами в Кам’янці, Хропотовій, Сатанові, Скалі, Китайгороді, Кривче, Жвані та Могилеві.
Виникає просте питання, а до чого тут церква і яким чином вона прив’язана до Турецької окупації. Захопивши Кам’янець, турецька адміністрація почала встановлювати свої порядки. Поляки одразу переселилися у внутрішні польські воєводства. Частина не бажала їати вглиб країни й тому селилися поблизу кордонів. Тарноруда розділена Збручем колись одне місто стала місцем, куди переселялись. Також громада лівобережної Тарноруди пробралась на правий берег Збруча. Оскільки костел опинився з Турецької сторони то виникає нагальна потреба в новому храмі. Тому саме таким незвичним способом і можна пояснити появу цього храму та парафії.
Але не все так просто й однозначно з історією. У 1717 році в Тарноруді вже існує капеланія і на це гроші виділялись Любомирськими. Капела́н (від лат. capellanus) – пастирська опіка над спільнотою або особливою групою вірних. Священник, закріплений за якоюсь громадською (мирянською) організацією, який періодично здійснює відправи, сповідь, надає духовну опіку членам організації. Окрім цього це може бути священник при каплиці (капелі) чи домашній церкві, а також помічник парафіяльного священика (приходський вікарій).
На карті Ф. фон Міга 1779-1783 років у правобережній Тарноруді існувало аж три церкви, ймовірно дві були церквами, а одна як каплиця. Окрім цього на виїздах з Тарноруди стояли інші каплички, але менші. Окрім того відомо що в описі Йосифінської метрики 1788 року, з публічних будівель потрібно виділити: стара каплиця мурована, цвинтар греко-католицький з церквою, цвинтар римо-католицький з каплицею, школа греко-католицька, школа «стара». Можна зробити припущення що цвинтар був на окремому острівці на карті “Ф. фон Міга” це можна чітко побачити. А сучасний цвинтар у правобережній Тарноруді був закладений у 19-му столітті. На жаль, про цей період збереглось не так і багато свідчень і даних, але ми можемо точно констатувати про існування на цих теренах з сильними позиціями саме Греко-католицької церкви. Ця церква зберігала свій вплив у Тарноруді й надалі. Тарнорудська парафія потрапила під владу Австрії в 1786 р. Була включена до Бережанського деканату Львівській архиєпархії. У 1795 році лівобережна Тарноруда окуповується Російською імперією. За вказівками російських імператорів були ліквідовані всі особливості української церкви (у звичаях проведення церковної служби, у святах, читанні богослужбових книг та ін.) – вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищувалися, змінювалися московськими, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком. Вводиться заборона на українські переклади святого письма, будівництво церков в українському стилі та ін. На високі церковні посади уряд призначав лише росіян або де націоналізованих українців. Саме у цей час Російська імперія парафію Свято-Вознесенської церкви відносить у так зване “Повернення до православ’я”. Звісно окупаційний режим на рівні як Турецький насаджував свої порядки. Але у випадку з Тарнорудою не вдалось це зробити близькість кордону і саме наявність альтернативи зберегла і надала можливість людям зберегти свою церкву.
Прикордонний статус і збільшення населення на місті острові Тарноруда змушує громаду міста будувати нову церкву. У 1816 році розпочинають будівництво. До цієї справи долучились і покровителі. Ізабе́ла Любоми́рська з Чартори́йських (уроджена Єлизавета Гелена Анна Чарторийська. Дочка князя, руського воєводи Олександра-Августа Чарторийського та його дружини Марії-Софії з Сенявських (другий шлюб матері). Дружина Станіслава Любомирського (від 9 червня 1753 року), великого коронного маршалка, прабабця Альфреда Потоцького – намісника Галичини. Саме ця родина досить активно допомогла звести у Тарноруді цей храм який існує сьогодні.
28 травня 1827 року храм освятили під титулом Св. Станіслава. У 1885 році тарнорудська капеланія належала до Тернопільського деканату і налічувала півтори тисячі парафіян. На початку ХХ ст. Тарноруда виступає, як повноцінна парафія з двома тисячами віруючих. На початку ХХ століття двома тисячами місцевих парафіян опікується з 1903 р. отець Михайло Кордецький. Дзвони, відлиті в 1927 р. У радянський період їх закопали, а зараз відкопали, почистили і повісили на місце. Тарнорудська парафія св.Станіслава мала у своєму складі такі села як: Фащівка, Кокошинці, Мала Лука, Рожиськ, Турівка.
Тепер повернемось до самої парафії і її історії. Храм має багате внутрішнє убрання й розписи. Над вівтарем є фреска богородиці. Ймовірно храм раніше був розписаний фресками, а пізніше був перемальований. В оздоблені використовувались багаті матеріали й храм має свою атмосферу. Частково збережене усе наповнення з меблями хресною дорогою і залишками органу. У 1990 році костел вдали віруючим, але через те, що парафії як такої немає то храм досить довго стояв і не використовувався, служби відправлялись рідко. Доглядали за храмом сім’ї Ягод, Реусів, Лукасевичів. У 2014 Роман Лукасевич організував перекриття храму щоб врятувати від даху, що протікає. Але під час перекриття була знищена банева частина, після чого більш нема старої сигнатурки.
Біля храму встановлена статуя св.Яна Непомука у камені стилістика виконання якої дуже схожа на школу скульптора Івана Георгія Пінзеля, ймовірно хтось з його учнів. На скульптурі помітно, що колись фігура була розмальована. На постаменті, ще видніється дата і напис “Пробощ Тарноруди 1805 р.” Відомо точно що фігуру сюди принесли й раніше вона тут не розміщувалась. Ймовірно ця фігура стояла перед костелом Божої Матері святого Скапулярію. На одній з фотографій видно що кам’яний постамент стоїть перед воротами до костелу. З приходом радянських окупантів фігуру рятуючи могли перенести на правобережну Тарноруду, і таким шляхом її врятували від знищення.
На сьогоднішній момент у Тарноруді зареєстрована нова парафія під титулом св.Миколая с.Тарноруда Підволочиського району Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії УГКЦ. Тернопільська обл., Підволочиський район, село Тарноруда, вул.Надзбручанська, будинок 20. Дата заснування парафії і її реєстрації є 16.12.2015 на Валійон Михайла Мироновича. На сьогодні важко судити щодо майбутнього парафії. Велика депопуляція насторожує щодо майбутнього. Але люди пам’ятають і вшановують так урочисто відзначили 200-річчя храму яке відбулось 31 липня 2016 року. Дарма, що всі виклики парафія жива і маємо надію буде діяти надалі.Тема цього храму є чітко приурочена до поділу міста Тарноруди на підпорядкування різним державам . Тарноруда була багата на храми і каплички але на превеликий жаль багато з них не збереглось. Св.Станіслава це в деякій мірі компроміс і приклад того як різні конфесії свого часу знайшли примирення і порозуміння.