Етапи розбудови Санктуарію
Архітектура та стиль виконання Тарнорудського костелу Божої Матері Святого Скапулярія – це бароко, тобто в перекладі «пишний». Сучасний вигляд храму сильно змінився з першого часу будівництва, Ми будемо розглядати лише з 1643 року коли було побудовано кам’яний храм, через практичну відсутність згадок про дерев’яний храм побудований 1355 – 1365 роках 14 століття, скоріш за все дерев’яний храм був виконаний зі зруба дерева кругляка. Як виконано форму храму можна лише здогадуватись, адже даних нема і розкопок та пошуків не велось через те ,що на його місці було побудований сучасний храм. Причиною перебудови стала, мабуть, пожежа, а також значний наплив парафіян до храму. Історію будівництва можна розділити на 4 етапи розвитку.
Розглядаючи будову храму, можна зробити висновок ,що спочатку було побудовано центральну першу частину храму ,від входу першу, яка є найвищою. За своєю формою – це звичайний прямокутник, фундамент якого було закладено з місцевого каміння та вапняку, який добували тут у Тарноруді. Цікавим є те, що добутий в Тарноруді камінь возили для відновлення та будівництва фортеці в Сатанові, а саме в турецький період до 1699 року. Найбільше дивує те, чому турки не зачепили храм і не розібрали його. В подальші роки виникла потреба захищати храм, адже почалась козацька доба з татарськими набігами, і тоді було збудовано захисні мури з воротами, з боковими дзвіницями, які могли й використовуватись для захисту. У передній частині муру були ходи в його середині, про це можна судити з малюнку KOSCIOL W TARNORUDE (RYSOWAL Z LITOGRAFII PODBIELSKIY). Також на цьом у малюнку видно, що ще не має однієї Часовні. Бокові часовні, якщо від входу справа і зліва були добудовані не зразу, а по черзі, спочатку ліва ,потім права. Існує цікава легенда, пов’язана з чудотворним образом. У центральному вівтарі був образ Богородиці, а на стіні був образ Ісуса Тарнорудського. По приходу в храм священика образ Богородиці перемістився до лівої частини, а образ Ісуса на центральний вівтар .Так траплялось декілька разів, священики не знали, що робити, тому тоді було вирішено перенести на центральний вівтар Образ Ісуса Тарнорудського, а Богородиці збудувати часовню з лівої сторони.
Другий період це найбільший період розвитку храму і найбільшої кількості добудов та розбудови. Після того, як Турки пішли з Поділля у 1699 році храм був не в найкращому стані, в той час Тарноруді була у володінні Чорторийських, відомого і багато україно-польського роду. Ґрунтовна реставрація була досить довга та дорога Закінчилась вона в 1754 році, час розквіту храму. В цей час храм перетворюється в Монастир-Санктуаріум з чудотворним образом. Чарторийськими було проведено колосальну роботу: Головним архітектором був один з придворних архітекторів, було перебудовано і добудовано нову частину храму «новий храм». У той же час було закладено і крипти під храмом всього їх три, одна велика і дві менших. Також було побудовано праву часовню. Навколо храму зведено будівлі, серед яких на гравюрі Наполеона Орди Білоруського художника видно двоповерхову будівлю, де розміщувалась бібліотека та архів. Вище на пагорбі було розміщено господарські будівлі та плебанія. В пізніші періоди було частково добудовано ще декілька мурів підпірних для ґрунтів та капличок. Гарно ілюструє карта австрійська, де було розміщено та де знаходились господарські будівлі. На пагорбі розміщувався сад плодовий, а навколо храму були старі липи.
Третій період в історії храму – це період руїни починаючи з першої половини ХХ ст. Відбувається тотальне руйнування і нищення. Були спалені чудові вівтарі з дерева, камінь був побитим, а орган, що був витвором мистецтва повністю знищено. В другій половині ХХ ст. розмістили в костелі магазин, а після влаштували склад міндобрив. Через те що дах ніхто не ремонтував, вода дощова роз’їдала міндобриво ,попадала в стіни й руйнувала їх. Цікаво те, що хімія з міндобрив майже не пройшла в підземні крипти, де запаху майже не чути. У 80-х. роках частина даху обвалилась повністю і стояла просто неба, де сніг,.вітри, дощі і сонце руйнували храм.
Четвертий період відновлення та реставрація, розпочинається з приїзду отця Ванагса в 1988 році. Удвох з отцем Дзвонковським вони відправили різдвяну Службу Божу вперше за довгий час руйнувань та нищення. Завдяки старанням громади храм було відновлено і реставровано практично за рік . У 1989 році виконано великий ремонт, і храм став придатним до богослужінь. Останньою добудовою в храмі стала плебанія з двома надземними поверхами, а також одним підземним. Під час виконання земельних робіт були знайдені численні людські останки – кістки та черепи. Реставрація храму постійно продовжується і маємо надію,- він стане таким самим красивим як і раніше.