Наступний, свіжий випуск інформаційно-розважального видання Вечірні новини газета для усієї родини ось-ось піде в друк! Люди та їх захоплення – ось тема, що об’єднує усі його матеріали. Незвичні амплуа і хобі відомих і непублічних мешканців нашого міста, несподівані інтерв’ю та ексклюзивні історії з перших уст…
Громадські ініціативи та проекти, ідеї та напрацювання творчих, небайдужих і натхненних! Очікуйте! Читайте! Пізнавайте!
Відкривай Волочищину Україні та світу разом із нами!
Ну ось, книги, люб’язно зібрані для сільської бібліотеки с. Копачівка українськими письменницями Мілою Іванцовою, Галиною Ів, Дариною Терещенко та бібліотекою ім. Анни Ахматової ЦБС Оболонського району м. Київ а також чудовими студентами Коледжу морського і річкового флоту
Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного завдяки сприянню доброго друга і постійного Партнера наших мистецьких та літературних дійств, громадської діячки Аліни Коваль дісталися м. Волочиськ і відправилися на процедуру обробки у Волочиській ЦБ. Зовсім скоро вони будуть доставлені до Копачівської бібліотеки і читачі – дорослі та маленькі – зможуть гідно оцінити літературний презент від київських друзів.
Серед зібраних книг є й відомі бестселлери. Наприклад – “Кулінарні фіглі” Марії Матіос, “Любові полум’я” Ніки Нікалео, “Нічний молочник” Андрія Куркова, “Заметіль” Анни Хоми, романи Міли Іванцової та інші чудові книги.
Разом з тим, за приватної ініціативи Аліни Коваль сільські бібліотеки Волочиської ОТГ отримають примірники книги Надії Савченко “Сильне ім’я Надія!” .
Взагалі, і надалі є велике бажання різнобічної командної співпраці з сільськими бібліотеками, котрі безперечно потребують значно більшої уваги, ніж їм приділяється державою. Спільними силами ГО Подільсько-Галицько-Волинської гільдії, Об’єднання “Самопоміч Волочиськ”, ініціативами Аліни Коваль та інших наших небайдужих Партнерів зможемо здійснити з Божою поміччю багато гарних, змістовних проектів, про які – трохи згодом!
Пи.Си.
Сьогодні, з приводу нашого волочиського фандрайзингу – проекту “Книги та квіти” отримала від знаної української письменниці пані Міли Іванцової ще й ось такого супровідного листа інтернетом, котрий дозволяє книжкове благодійництво для сільських бібліотек вивести на новий, ефективний рівень.
Отже: ні для кого не секрет, що коли приходять у село книги у форматі благодійного проекту – сільський бібліотекар зобов’язаний за власний кошт тягнути торби з книгами на собі в район, до центральної бібліотеки, “на оформлення” а потім – у зворотній бік, за свій же кошт, назад, в село….
Звичайно, для когось цей лист буде не аргумент. Але давайте міркувати логічно: навіщо так ускладнювати процес благодійного отримання книг сільськими бібліотеками, котрі і без того на ладан дишуть?
Сподіваюся, це роз’яснення у листі стане комусь із колег у нагоді!
[vc_row][vc_column][vc_column_text]
Для кожної справи необхідний міцний фундамент, надійна та ефективна платформа.
Кілька тижнів тому у Волочиську, за підтримки Інститут Громадянського Суспільства/Civil Society Institute відбулося заключне зібрання робочих груп із напрацювання Стратегії подальшого розвитку Волочиської ОТГ у форматі проекту “Підтримка розвитку об’єднаних територіальних громад у Хмельницькій області”. Зібрання яке сприяло тому, аби всі наші ментальні пазли, нарешті, стали на свої місця. Зібрання, яке допомогло нам, однодумцям, визначитися та усвідомити себе єдиною командою. Командою, котра вже на протязі року має спільні напрацювання, взаєморозуміння та однакове стратегічне бачення що до подальшого розвитку Волочиської ОТГ. Тож не дивно, що сьогодні, за підтримки того ж таки Інститут Громадянського Суспільства/Civil Society Institute у Волочиську, ми мали логічне продовження наших стратегічних напрацювань, а саме – круглий стіл за участі громадських активістів, підприємців, науковців та краєзнавців Хмельниччини, який, власне, став одночасно й установчими зборами для створення Подільсько-Галицько-Волинська гільдія – громадського осередку, що поєднав нас і, сподіваємось,стане нашою надійною платформою для подальшого руху.
Формуємо цей громадський осередок аби він міг стати соціальним ліфтом для подальшого особистісного розвитку та реалізації актуальних ідей, проектів та принципів заради впровадження на практиці якісних змін, котрих потребує наша громада; змінювати життя на краще не лише для «обраних»та “своїх”, але для кожного, хто прагне тих змін.
На наше сьогоднішнє зібрання з офіційним візитом прибули представникІнститут Громадянського Суспільства/Civil Society Institute й “хресна мама” нашого осередку Natalya Rokhova, спеціаліст з регіонального розвиткуMariya Khomenko , представники благодійного фонду Hesed Besht, секретар міської ради, Волочиської ОТГ, громадська діячка Alina Kovalісторики та краєзнавці Володимир Захар’єв Войтко Хмельдун, Vitalik Mozdir Андрій Майхер, Анатолій Резнік, представники об’єднанняСамопоміч Волочиськ, Людмила Панфилова та Олег Панфилов, ресторатор Антоніна Прокопчук, митець Володимир Кропивницький, директор курсів іноземних мов “Let’s do” Володимир Черніков.
Однією із ключових тем нашого зібрання стала тема подальшої розробки і втілення проекту “Тарноруда”, а саме – інвентаризації та паспортизації історичних об’єктів на території села, які так і не були здійснені за роки Незалежності а сьогодні у своїй переважній більшості перебувають у вкрай занедбаному стані і потребують від елементарного окультурення територій (як, наприклад, старовинні тарнорудські некрополі) до повноцінних реставраційних та реконструкційних робіт.
По завершенні круглого столу наша команда мала невиличку перерву на coffee time, бо,власне, саме зібрання відбувалося на затишній літній терасі кафе “Ольвія” (“Гриль”) – місці, давно облюбованому учасниками проекту Літературний туризм – відомими українськими письменниками та митцями. А далі ми усією командою відправилися в екскурсійну поїздку до легендарної Тарноруди, аби відвідати її основні історичні пам’ятки, а гості та учасники круглого столу могли скласти власне враження про історичну спадщину цього унікального місця.
Звичайно, перше, що кидається в очі – це у своїй більшості занедбані та недоглянуті історичні об’єкти (наприклад: старовинні католицький, православний та юдейський некрополі, що завдяки своїм унікальним артефактам можуть стати частиною потужного екскурсійного маршруту) та пасивність й певна залежність сільського начальства. На запитання представниці Інститут Громадянського Суспільства/Civil Society Institute, пані Natalya Rokhova на що готовий пан сільський староста аби у рідному селі почалися позитивні перетворення, чиновник, нажаль, так і не зміг дати чіткої відповіді…
А поміж тим – всього якихось два десятки стратегічних кілометрів бездоріжжя навпростець відділяє історичну Тарноруду від не менш історичного Сатанова, який забезпечить селу не чергову примусово-добровільну шароварщину а справжніх туристів, екскурсійні групи, паломників; розвиток Тарноруди та відповідно – заробіток тим мешканцям села, кого приваблюють перспективи “зеленого туризму”…
Патріотичне підприємництво має у Тарні справді гарні шанси!
Та поки це все лірика. Однак, наша поїздка вималювала фронт для наступних спільних цілеспрямованих дій. За подальшою розробкою проекту “Тарноруда” та діяльністю Подільсько-Галицько-Волинська гільдія слідкуйте на нашій офіційній ФБ-сторінці та інтернет-порталіhttp://www.tarnoruda.org.ua/
Ну і на завершення: віримо, що наше сьогоднішнє зібрання стане на практиці підтвердженням простої істини, записаної у подарованому нам чудовими друзями з благодійного фонду Hesed Besht Владиславом та Галиною журналі “Штетл” :
“Справи ідуть за добрими серцями!”
Добрих сердець нам усім, любові і бажання не просто проживати своє на цій землі але бути її безумовною частиною !
[/vc_column_text][vc_gallery interval=”3″ images=”3875,3877,3888,3887,3886,3885,3883,3882,3881,3880,3879,3878″ img_size=”large”][/vc_column][vc_column][/vc_column][/vc_row]
Не менш шанована і старовинна копія чудотворної ікони Ісуса Милосердного Тарнорудського
16 липня о 9:00 християни Волочищини матимуть непересічну духовну подію – паломницький хід до села Тарноруда, а саме – до костелу Св. Скапулярія Божої Матері, де колись зберігався чудотворний образ Ісуса Милосердного Тарнорудського.
Хода пройде вулицею Незалежності до будівлі заводу «Номінал» і зверне вулицею Фридрихівською. А далі – давньою дорогою – через Поляни та Канівське перехрестя. З іншого боку паломники вирушать через Писарівку, Війтівці, Завалійки і так обидва людські потоки зіллються у Тарноруді, де, власне, у зазначеному вище костелі о 15:00 і відбудеться святкове Богослужіння.
Маємо надію, що скоро прочани зможуть і на власні очі побачити не менш давню та шановану відреставровану копію чудотворного образу, історія якого вельми цікава і сповнена пригод.
Вона вже давно стала у наших краях легендою і розповідає про чоловіка на ймення Андрій з Ріпни, що колись давно, ще за княжої доби вибрався на полювання недалеко від Тарноруди. І коли мисливець вибрався крізь терен на вершину пагорба, раптом побачив дивовижний образ Ісуса Сумного. До того в нього боліло довгий час серце, але як узяв він образ у свої руки, раптом пройшла біль і хворе серце з того часу його більше не турбувало. Схвильований знахідкою, мисливець відніс ікону до себе додому – але образ дивним чином повернувся а пагорби, понад Збручем. Так повторювалося кілька разів. Опісля того, повідавши про містичну знахідку місцевому парафіяльному священику, мисливець Андрій з Ріпни погодився показати місце де він знайшов образ, а священик порадив йому побудувати тут каплицю.
Далі легенда переносить нас у 1355-1365 роки, коли два брати, імена яких, на жаль, не збереглися, звели на місці каплиці перший дерев’яний костел. В 1754 р. костел було перебудовано в пізньо- бароковому стилі коштом панів Чарторийських. Храм направду був величний: його оточували старі дерева, даючи затінок десяткам паломників… Хоч яким просторим був костельний двір, але він не міг вмістити всіх коней та возів під час прощ до чудотворного образу. А паломництво до образу Ісуса Милосердого Тарнорудського відбувалося якраз на Успіння Св. Богородиці, 3 травня.
Паломницька Тарноруда , кін.XIX – поч. ХХ ст. Костел Божої Матері Святого Скапулярія
Стіни ж самої будівлі храму мали до 1,5 м завтовшки, склепіння були вкриті чудернацькими рослинними орнаментами. Сім вівтарів, багато оздоблені, милували око…. Сам же чудотворний образ (69,5 на 54 см, олійна фарба на полотні) знаходився за трьома заслонами в головному вівтарі. Вже 1773 року образ “вдягнули” в срібні шати з золоченою короною. З досліджень польських реставраторів відомо, що на початку XVIII століття ікона пережила пожежу, перемальовувалася, а потім, нажаль, зберігалася в занадто вологому приміщенні. Скоріше за все, всі ці негаразди з образом відбувалися під час гонінь на католиків і Барської конфедерації. У 1920-му році пастор Роговський вирішив вивезти чудотворний образ з Тарноруди до Тернополя. Відвозив його своїми гарними та спокійними кіньми селянин Кушнірчук. Як тільки виїхали за Тарноруду, слухняні коні, начебто, раптом зупинилися і не рушали, хоч як їх не заставляли йти далі. Священик тоді розгорнув ікону і “благословив” нею село за спиною – і коні відразу побігли далі.
Так розпочалась довга дорога Тарнорудського чудотворного образу. За увесь цей час він побував у Тернополі, Луцьку, Рожищі та навіть у Кракові, у храмі Св. Казимира. Потім образ знаходився у Монастирі Тережанек в сестри Остероде. Ще через сім років, завдяки зусиллям пастора Чеслава Дрежка і громади містечка Зельонка Паслецька чудотворна ікона прибула у Зельонку. Образ там перебуває і до сьогодні. Збереглися записи у старовиних книгах, котрі розповідають про чудеса творені Тарнорудський Ісусом Милосердним.
Ось одне з них: коли в часи ксьондза Броніслава Роговького (1910-ті) дах костелу замість Гонту вкривали бляхою, майстру Хіполкові допомагав юнак на прізвище Волинський. За його свідченнями, на піддашшю над вівтарем лежала величезна кількість милиць, паличок та протезів тих, кого по вірі зцілив Господь. Сюди приходили з надією та вірою і католики, і православні. Історії розповідають, що якась жінка три години молилася Тарнорудському Ісусу над тілом свого сина потопельника і той ожив. Інша жінка з села Зайчики мала паралізовану руку, а після молитви оздоровилася.
Оригінал ікони Ісуса Тарнорудського, на жаль втрачено, але збереглися дві чудові копії, відзначені не менш цікавими свідченнями про чудотворні зцілення тих хто вірив. Одна з них і сьогодні збирає паломників у містечку Зеленка Паслецька (Польща) на третю неділю вересня, коли в рамках церемонії подяки за врожай громада має свято єпархії. Друга ж була випадково віднайдена уродженцем села Тарноруда, Анатолієм Рєзніком у старій хаті його діда. Побувавши на реставрації ікона Ісуса Милосердного Тарнорудського тимчасово зберігається у єпископа Кам’янець-Подільської діє цезії, Леона Дубравського, та готується повернутися у рідну Тарноруду. До Тарноруди ж, котра в свій час рівнялася з такими культовими місцями як Зарваниця та Почаїів, прочани їдуть і сьогодні. Там де Господь вперше явив свою милість багатьом саме за часів перебування образу Ісуса Милосердного Тарнорудського – там і сьогодні витає благодать. Й усіх, хто підносить очі та молитви до Неба – зцілює віра та Божа ласка. Адже сказано в Євангелії: по вірі вашій нехай буде вам…
Андрій Майхер,
краєзнавець, історик
тел. для звязку з приводу паломницької ходи:
о. Андрій +380985922344
12 липня о 10:00 у м. Волочиськ, площа Центральна, літня тераса кафе-бару “Ольвія” розпочнеться круглий стіл за участі громадських активістів, підприємців, науковців та краєзнавців м. Волочиськ та Хмельницький на тему: “Збереження історичної спадщини Волочищини. Проект “Тарноруда”.
Учасники авторського проекту “Літературний туризм” Ірен Роздобудько та Ігор Жук у Волочиську
…Можна скільки завгодно часу колупати старі рани і реагувати на нові – так, як від нас вимагають ті, хто хоче зробити з людей маріонеток на ниточках. Є два типи розуміння всього, що відбувається. Перший: «Дайте мені їсти тут і тепер!», другий – «Я не заглядатиму в холодильники інших – зроблю все аби не голодували мої діти». І не скажу «дайте» — тим, кого зневажаю. І… не візьму від тих, кого зневажаю. «Не візьму» — не означає пасивність і мовчання. Тому у нас і формується потужне громадянське суспільство. Це феноменальний процес. Важкий. Але незворотній. І відчуття власної гідності має бути не гарним словом в контексті революції, що здійснювалась на Майдані. Ну, не слово це. Не просто слово! Це має бути в крові, якщо воно здобувається – кров‘ю. Я впевнена, що нині суспільство не дасть заморити себе голодом, як це було в 30-х: спіраль звужується з кожним витком…
Звісно, коли у тебе не має і п‘яти копійок аби проїхати в один кінець на метро (а таке, принаймні зі мною, було в 90-х), коли на полицях – лише мариновані кабачки, а масло вихоплювали з візка, затоптуючи пенсіонерів
чи вирішували: що купити на останні копійки – двісті грамів ковбаси чи хоч щось солодке дитині аби вона не відчувала себе обділеною або йшли пішки півтори години додому через те, що не було на квиток у тролейбус – це огидне відчуття перш за все для самого себе. Відчуття безвиході і безпорадності. А таке БУЛО. Чи, може, я помиляюсь і все це — наснилося? Пережили? Пережили.
І ЦЕ переживемо. Не просто переживемо, а кожен на своєму місці має щось робити задля того. Вибачаюсь за риторику, але докладне пояснення не для цього короткого допису.
Якщо ятрити старі рани і показувати одне одному нові – це не рух і не шлях.
Ну, так склалося, що ми мусимо це пройти. БЕЗ мойсея. Самі! Ось так – важко і, часом, недбало.
П.С.
Зауважу я не про «т» (вже боюся вимовляти це слово повністю, адже воно забиває все інше, діє, як червона ганчірка).
Я про… гідність.
ППС
Автор не вступатиме в дискусії.
Люди різні…
Ми – ініціативна команда однодумців, які щиро вболівають за подальше становлення Волочиської об’єднаної територіальної громади як потужної і самодостатньої сили, сповненої творчої енергії та власної гідності.
Для кожної справи необхідний міцний фундамент, надійна та ефективна платформа. Такою платформою для нас є громадська організація “Подільсько-Галицько-Волинська гільдія”, що перебуває на цю мить у форматі реєстрації.
Формуємо цей громадський осередок аби він міг стати для громадських активістів, лідерів, усіх небайдужих членів Волочиської ОТГ соціальним ліфтом для подальшого особистісного розвитку та реалізації актуальних ідей, проектів та принципів заради впровадження на практиці якісних змін, котрих потребує наша громада; змінювати життя на краще не лише для «обраних»та “своїх”, але для всіх.
– Ми сповідуємо християнські та європейські цінності, які не виключають когось, а навпаки об’єднують людей з різними поглядами, але однаковими цілями.
Будучи носіями української національної ідеї ми прагнемо, щоби ці ідеї ставали реальністю.
Не можливо змінити свою громаду, свій регіон та Україну в цілому не змінивши себе. Ми готові вчитися та працювати, набуваючи досвід та переймати його, співпрацюючи з громадським активом та осередками з інших регіонів України. Саме тому у діяльності нашої громадської організації плануємо максимально використовувати територіальне розташування Волочиської ОТГ задля подальшого налагодження тісних дружніх зв’язків та плідної співпраці з нашими колегами з найближчих до нас – Галичини, Волині та Поділля.
Прагнемо:
Розвиток потужної економічної складової, культури, просвітництва, “зеленого” туризму, супутньої інфраструктури поступово зможуть повернути наш регіон на те історичне місце, яке він завжди займав протягом століть.
Без об’єднання у прагненні змінити життя якісних перетворень не відбудеться. Лише об’єднавши всіх найкращих людей і найкращі ініціативи ми зможемо спільно повернути Волочищині її споконвічно законний статус самодостатнього, інвестиційно-привабливого регіону, відкритого для самореалізації та гідного життя кожного члена нашої громади.
Видавати книги в Україні – це подвиг. Видавати книги в Україні українською – це подвиг вдвічі. Видавати книги в Україні українською відомих зарубіжних письменників – це вищий пілотаж.
Хочу сказати кілька слів про чудове тернопільське видавництво “Навчальна книга – “Богдан” – місце, де книготворення розвивається спокійно, тихо, без гучних промоцій, яскравих каталогів та помпезної реклами. Можливо, у цьому – є недопрацювання команди. Але коли бачиш їх творчий доробок, то розумієш, що ті книги які вони творять для українського читача – то вже 70% успіху.
Повне україномовне зібрання Рея Бредбері, романи Станіслава Лема, невідомі і відомі творива Редьярда Кіплінга, Шарлотти Бронте, Скота Фіцжджеральда…. Серія для діток “Легенди Світокраю”, з якою ми спільно з богданівцями вже познайомили волочиську дітвору під час недавнього мистецького літературного заходу “Веселі пригоди піратів у Світокраї”….
Ті хто обожнює читати – і батьки, і дідусі-бабусі
, і діточки – гідно оцінять 
творчий доробок видавництва. А я, вивчаючи наповнення їх чудового інтернет-ресурса бачу навіть не книги а ідеї для нових мистецьких літературних дійств. Так що легенди Світокраю разом з видавництвом “Навчальна книга “Богдан” тільки починаються….
У кожному місті чи містечку є люди миру. Ті, з якими ти до часу незнайомий, але потім, познайомившись та маючи спілкування, співпрацю, розумієш, що саме на таких людях тримається вісь, навколо якої обертається життя, рух, гарні, світлі енергії…
Секретар Волочиської міської ради, Аліна Коваль, стала для мене однією з тих перших чудових людей – людей миру, з якими мені поталанило познайомитися тут, на новому місці.
За цей час взнала її як грамотного управлінця, справжнього професіонала своєї справи, мудру жінку та гарного друга. А сьогодні щиро тішуся за її визнання, бо нещодавно Аліна Володимирівна отримала високу державну нагороду – орден княгині Ольги III ступеня.
Цією нагородою в Україні нагороджують жінок за визначні особисті заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності.
Свого часу кавалерами ордена стали відомі українки а цьогоріч – і жінки-волонтери та громадські діячки. Ті, на плечах яких тримається мир в нашій державі, щоденне громадське життя; які крок за кроком перетворюють майбутнє у сьогодення.
Але, якщо просто, без урочистого пафосу, то Аліна Коваль з тих людей, поруч з якими навіть недоброзичливці змовкають. Бо сказати їм, направду, нічого: що можна протиставити розуму та енергійності молодої успішної жінки, котра досконало володіє англійською, читає в оригіналі англомовних письменників, чудово розбирається у юриспруденції, та, без сумніву, є втіленням тієї молодої генерації управлінців, за якими реальне європейське майбутнє ось таких невеликих містечок, як Волочиськ?
Більшість аспектів її роботи залишається, так би мовити, «за кадром». Часто, коли заходжу до неї у кабінет – по роботі, чи просто, поспілкуватися, то бачу цей «закадр».
Пересічному мешканцю міста чи району мало цікаві перипетії та юридичні аспекти децентралізації, перехід у новий формат громадського життя – територіальне об’єднання громади. Людей цікавить результат, зрозумілі юридичні формулювання та розуміння як за ними жити і працювати далі.
Про таких людей як Аліна Коваль треба писати у місцевих виданнях, таким треба давати можливість професійно рости та діяти. Тому фахівці рівня Аліни Коваль на вагу золота у кожному муніципалітеті. Однак до високого рівня професійності додаються ще й її особисті людські якості. Колеги називають її романтиком, але щире вболівання за долю рідного міста та громади спонукає її працювати і вчитися, вчитися і працювати – поєднання, котре завжди дає відмінний результат. Тому скажу щиро: Аліна Коваль – для мене приклад. В професійній діяльності, в ініціативності та відповідальності. У вболіванні за місто в якому живемо, у громадській активності та умінні бути простою, доброю до людей. Бути людиною миру. Бо сьогодні бути людиною миру набагато важливіше і потрібніше ніж бути людиною війни!
Лора Підірна