Є храми, які живуть довше за власні стіни. Вознесенська церква в Тарноруді — саме така. Її зруйнували у 1930-х, але залишили фундамент. Через пів століття на тому фундаменті знову задзвонили дзвони. Це історія не про каміння, а про людей, які відмовилися забути.

Два береги — дві церкви

Історія православ’я в Тарноруді починається на правому березі Збруча. Там колись стояла уніатська церква — духовний осередок громади, де кожна молитва і кожен спів були пронизані глибоким почуттям віри. Проте природа виявилася жорстокою: повінь, спричинена проривом дамби Тарнорудського ставу, знищила храм, залишивши по собі тільки спогади.

У 1784 році громада ухвалила рішення збудувати новий храм — уже на лівому березі. Кам’яний храм, присвячений Вознесінню Господньому, став новим серцем духовного життя Тарноруди. Перенесення церкви було не лише практичним рішенням, але й символом нової ери для громади.

До парафії Свято-Вознесенської церкви належали також сусідні села: Постолівка, Зайчики та Канівка. Разом вони утворювали спільноту з трохи більше ніж півтори тисячі православних віруючих. Для порівняння, католицька громада міста та околиць налічувала понад 3000 прихожан — це свідчить про багатоконфесійний характер регіону.

Час переходу: від унії до православ’я

Період з 1785 по 1795 роки був ознаменований масовим переходом уніатських священиків до православ’я. Цей процес був тісно пов’язаний з приходом Російської імперії на ці території. Імперська влада активно просувала політику русифікації та інтеграції, що включало примусовий перехід уніатських парафій до православної церкви.

У травні 1794 року архієпископ Віктор Садковський, перший Слуцький архімандрит, видав грамоту, в якій закликав уніатів повернутися до православ’я. Ця грамота стала частиною ширшої імперської стратегії, спрямованої на зміцнення православ’я як державної релігії в регіоні.

Унаслідок цього багато уніатських священиків на Поділлі, включаючи Тарноруду, були змушені або добровільно прийняли рішення перейти до православ’я. Це значно змінило релігійний ландшафт регіону, зробивши православ’я домінуючою релігією.

Три століття служіння

1. 1784 Заснування храму Кам’яний храм на честь Вознесіння Господнього зведено на лівому березі Збруча. Відкриття храму стало важливим етапом для громади.
2. 1784–1865 Метричні книги Протягом цього періоду при храмі ведеться систематичний запис метричних книг — свідчення зростаючої та організованої православної парафії.
3. 1820 Сповідальні книги При Свято-Вознесенській церкві починають вести сповідальні книги — важливий крок у систематизації духовного життя парафії.
4. 1855 Священик Григорій Бахмаловський Поставлений священиком Григорій Іванович Бахмаловський, який з 1867 року став членом історико-статистичного комітету. Під його керівництвом була проведена описова робота над монастирями та церквами Подільської єпархії.
5. 1881 Дзвіниця До храму збудовано дзвіницю, яка додала святині нових архітектурних рис та дозволила звукам дзвонів лунати ще далі.
6. 1884 Новий купол Споруджено новий православний купол — символ духовного відродження та надії. Старий одноярусний іконостас залишився незмінним.
7. 1886 Сховище для книг Відкрито сховище для зберігання книг — важливий крок у збереженні духовної та культурної спадщини парафії.
8. 1890 Церковний староста Захарій Веніамінович Дозорець поставлений церковним старостою, активно займався розвитком парафії та підтримкою духовного життя.
9. 1897–1898 Школи грамоти Відкрита школа грамоти в Тарноруді (1897). У Зайчиках та Канівці (1898) — за участі священика Григорія Яворського та власника Постолівки Олександра Петрова — зведені школи.
10. кін. XIX ст. Приєднання Постолівки Іоанно-Богословська церква села Постолівка приєднана до Свято-Вознесенської церкви Тарноруди — свідчення зростаючої єдності православної спільноти регіону.
11. 1930-ті Закриття та руйнування Під час антирелігійної кампанії Свято-Вознесенська церква закрита. Дерев’яна церква на правому березі остаточно знищена проривом дамби. Будівлю демонтовано — залишився лише фундамент.
12. 1988 Перша служба На залишках фундаменту відправлено першу за довгі роки різдвяну Службу Божу. Після тисячоліття Хрещення Русі почалося відродження релігійного життя.
13. 1990 Відбудова На місці колишньої церкви зведено новий храм. Старий фундамент послужив основою. Відновлено дзвіницю, збережено традиційну об’ємно-просторову композицію.
14. 2022 Перехід до ПЦУ 6 березня 2022 року парафіяльні збори одностайно ухвалили вихід із юрисдикції УПЦ МП та приєднання до Православної Церкви України. 30 листопада 2022 року статут зареєстровано.

Чавунний хрест 1765 року

Особлива сторінка історії парафії — пам’ятний чавунний хрест 1765 року. Він походить з унійної (греко-католицької) частини Тарнорудського некрополя і пов’язаний з історією Вознесенського храму та унійної громади XVIII століття.

Хрест був виявлений на уніатській частині цвинтаря, згодом пройшов реставрацію — консерваційно-відновлювальні роботи проводилися на виробничій базі підприємства у Волочиську. Після завершення реставрації його повторно встановили на території храму в Тарноруді — як пам’ять про попередні покоління громади.

XX століття: руйнування

З приходом радянської влади життя церкви зазнало різких змін. У 1930-х роках, під час активної антирелігійної кампанії, Свято-Вознесенська церква була остаточно закрита.

Дерев’яна церква на правому березі, яка колись слугувала духовним центром, була знищена разом з проривом дамби Тарнорудського ставу. У 1930-х роках будівлю церкви на лівому березі було повністю демонтовано, залишивши по собі лише фундамент.

Цей фундамент — мовчазний свідок минулих часів — стояв як єдина пам’ять про колишню велич храму та символ нескореності релігійної громади. Незважаючи на руйнування, фундамент залишився незайманим — як знак того, що віра та спадщина громади ще не завершили свого існування.

Відродження 1988–1990

Наприкінці 1980-х років, з приходом перебудови, відбулося певне пом’якшення антирелігійної політики, що дало надію парафіям на відродження духовного життя. У 1988 році відзначалося тисячоліття Хрещення Русі — це стало каталізатором для реабілітації релігійних громад та повернення церковних будівель у володіння віруючих.

Завдяки зусиллям місцевої громади та священиків, на залишках фундаменту Свято-Вознесенської церкви була відправлена перша за довгий час різдвяна Служба Божа. Ця подія стала символом повернення духовного життя до Тарноруди та початком відродження храму.

Громада, об’єднана спільною метою, з ентузіазмом взялася за відновлення церкви, вкладаючи в це свої ресурси, час та серця. Відбудова храму відбувалася швидкими темпами — свідчення глибокої віри та відданості місцевих жителів своїй релігійній спадщині.

Фундамент, залишений від старого храму, послужив міцною основою для нової будівлі. У 1990 році на місці колишньої Свято-Вознесенської церкви знову з’явився новий храм.

Що збереглося сьогодні

• Кам’яний фундамент 1784 року Основа, на якій стоїть сучасний храм — справжній, не новороб.
• Чавунний хрест 1765 року Походить з уніатської частини цвинтаря, відреставрований, встановлений на території храму.
• Традиційна об’ємно-просторова композиція Збережена при відбудові 1990 року.
• Фрески на фасаді Відновлені та додані у 1990-х — роблять храм упізнаваним серед архітектурних об’єктів регіону.
• Дзвіниця Відновлена, знову звучить над Тарнорудою.
• Фундамент дерев’яної церкви на правому березі Слід у рельєфі старого храму, знищеного проривом дамби.

Сучасне життя парафії

Події 2022 року стали переломними в історії духовного життя села Тарноруда. Унаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну питання церковної належності набуло не лише богословського, а й виразного суспільно-національного виміру.

У контексті загальноукраїнського процесу звільнення релігійних громад від підпорядкування Московському патріархату, парафія Свято-Вознесенської церкви села Тарноруда однією з перших у Хмельницькому районі ухвалила рішення про перехід до Православної Церкви України.

Для мешканців Тарноруди цей перехід означав утвердження власної духовної ідентичності, вкоріненої у національній традиції та історичній спадщині Поділля. Після тривалого періоду залежності від церковної структури, що перебувала під впливом іноземного центру, громада відновила євхаристійну єдність з українським православ’ям.

Лютий 2022 р. · парафіяльні збори 6 березня 2022 р.

Сьогодні Свято-Вознесенська церква стоїть як символ відродження духовного життя в Тарноруді, нагадуючи про те, що віра та прагнення до духовного зростання можуть подолати будь-які труднощі та знову розквітнути.

Як відвідати храм

Довкола храму

Історія Свято-Вознесенської церкви в Тарноруді — це відображення багатовікового шляху села, його духовних випробувань і здатності до відродження. Від уніатської святині на правому березі Збруча до кам’яного храму 1784 року на лівому, від знищення під час стихії та богоборчих часів до відновлення наприкінці ХХ століття — доля цієї церкви є віддзеркаленням самої історії Поділля.

Кожен етап її існування позначений глибокими історичними процесами: розпадом Речі Посполитої, політикою русифікації, радянським безбожництвом і сучасним прагненням до духовної незалежності. Саме тому храм цікавий не лише як пам’ятка архітектури, а як місце, де можна прочитати історію краю.