[vc_row][vc_column][vc_separator][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][vc_column_text]Відомий хмельницький краєзнавець та гурман від історії Дмитрий Казанцев зацікавився історією легендарної Тарнорудської пивоварні.
Дмитро відомий в Україні завдяки прекрасній краєзнавчій поліграфії та сувенірній продукції.
Сучасні життя постійно випробовує жінок на міцність. Сім’я, робота, громадське життя, політичні амбіції а тепер ще й війна…
Надійно огорнути захистом від жорсткого світу та його щоденних змагань себе та свою родину можна просити тільки у Бога, бо жоден мужчина не здатен це зробити досконало. Але часто проходження цих випробувань і є тим благословенням, завдяки якому ми ростемо та формуємося як особистості, як професіоналки, як громадські діячки та політики.
Можливо тому сьогодні Україна вкотре, але все ще обережно відкриває для себе нову епоху – епоху жінок у політиці. Історія України знала їх чимало: Анна Ярославна, княгиня Ольга, Роксолана, Гальшка Острозька… Ми – сучасні українки – спадкоємиці їх світлого розуму. Своєю жіночою мудрістю, інтуїцією, чуттям ми з легкістю можемо проходити там, де сильна стать грузне та пробуксовує.
У всьому цивілізованому світі діяльність жінки у владі вже давно не викликає подиву і спонукає чоловіків-політиків й надалі зважати на гендерні квоти чи то у місцевому самоврядуванні, чи у державних органах влади.
Ці тенденції завдяки європейській опіці та вродженому гену українок бути господинями у своїй хаті ширяться сьогодні й Україною. Ні, швидше – повертаються.
Саме тому українці сьогодні все частіше отримують яскравих і цілеспрямованих жінок-політиків нової генерації, активних законотворниць і грамотних державниць.
Школа політичного українського лобі жінок – унікальний проект, що втілюється за сприяння фонду демократії ООН, покликаний мотивувати українок сміливіше брати на себе відповідальність за майбутнє своїх громад, своїх регіонів, власне – своєї країни. Тому красномовне підтвердження – гасло проекту: «Від карпатських вершин – до вершин влади!», що на цих кілька осінніх днів об’єднав подолянок, буковинок та галичанок у неперевершене жіноче товариство у карпатській садибі «Гірська казка».
Мої чудові посестри ! І кожна з нас – яскрава особистість із своїм характером, амбіціями, баченнями, очікуваннями, ідеями, досягненнями і навіть різними конфесійними й політичними симпатіями та приналежністю – бентежна суміш! Але на те ми і є цвітом українського жіноцтва, аби такі нюанси не стали перешкодами, а навпаки, згуртували нас у справжнє сестринство.
Ми спільно долали крутий схил перевалу Німчич, спілкувалися, навчалися, розважалися, куштували гуцульські смаколики, приміряли вишиванки та найважливіше – ще раз оновили усвідомлення того, що жінки таки справді спроможні змінити цей світ. Вибори, виборчий процес та виборче законодавство – тема тренінгів, покликаних надати учасницям відповідні знання, сформувати навички та мотивувати на нові успіхи. Адже серед нас – переможниць конкурсу, які побували на першому навчанні школи ПУЛ були не тільки новачки у виборчому процесі та громадській діяльності, але й успішні громадські діячки та депутатки місцевих рад, що зуміли «втерти носа» потужним кандидатам-чоловікам.
Під керівництвом тренерів пані Наталі Тарасенко та Оксани Ярош ми попрацювали на славу і теоретично, і практично. Були дискусії, запитання, програвання ситуацій спілкування з потенційними виборцями, завдання на ерудицію та нестандартне мислення; ділилися досвідом та всотували знання.
Мабуть, найважче було сформулювати ключове послання до виборця. Це коли всередині себе розумієш, що хочеться донести людям навколо; людям, а не електорату. Але маєш цей меседж сформулювати чітко, зрозуміло, яскраво. Так, аби після твоєї перемоги на виборах він став відповіддю на проблеми твоєї громади, твоїх виборців.
Вивчали виборчі програми реальних кандидаток у депутатки Верховної Ради України, аналізували наскільки вони глибокі, чи навпаки – загальні. Знайомилися із виборчим правом США, квотою Гейра та іншими премудростями із світу політики.
Попереду ще кілька таких зустрічей – у різних місцях нашого регіону. Від кожної з них очікую знань, практичних знань. Знань, які змінюватимуть мене і відповідно, завдяки яким я змінюватиму світ навколо себе.
Чи кожній з нас вдасться пройти шлях від карпатських вершин до вершин влади? Можливо – так. А можливо й ні. Але це й не так важливо, насправді, тому що кожна з нас вже є представницею школи політичного жіночого лобі в Україні. Звучить грізно.
Однак є й засторога. Можна отримати знання, опанувати різноманітні передвиборчі технології, успішно їх застосувати, творячи передвиборчі ілюзії, дійти до вершини й залишитися на тій вершині наодинці із собою.
“Не використовуйте політичні технології для створення ілюзій, але використовуйте їх для того, аби розбудити людей!” – сказав лорд Уорвік сучасності, легендарний “kingmaker” Сполучених Штатів Америки, пан Девід Аксельрод.
Школа політичного українського лобі жінок – ПУЛ – саме один з тих потужних інструментів, запропонованих українкам аби це пробудження сили свідомого українського жіноцтва відбулося в кожній малій чи великій громаді, у кожному селі та місті. Якнайшвидше.
Лора Підгірна,
голова ініціативної групи «Галицько-Подільсько-Волинська гільдія»,
редактор інформаційного видання “Вечірні новини”
Пи. Си. Щира подяка пані Тетяні Баєвій та Наталії Батраковій за організацію Школи та щирі вітання усім колежанкам, з надією на наступну зустріч!
Переконана, що світ до кращого, особливо Україну, може змінити гармонійний тандем чоловіка і жінки. Проте історичні та ідеологічні пережитки радянського часу відкинули жінку на маргінес політичного життя, відвівши їй, із незрозумілих причин, другорядні ролі у суспільстві. Лише впевненість в собі і цілеспрямованість, глибокі знання, життєва мудрість та готовність конкурувати з найсильнішими можуть дозволити жінці посісти власне «місце під сонцем» і впливати на важливі процеси в країні.
Упродовж 14-16 жовтня розпочала свою роботу в серії семінарів-тренінгів у рамках гендерного проекту за підтримки The United Nations Democracy Fond (UNDEF). В Україні ця програма працює завдяки Жіночому консорціуму України. Проект складається з чотирьох модулів і передбачає навчання упродовж найближчих півтори року у різних містах України. За результатами навчання окремі учасниці отримають право на безкоштовне стажування в уряді, адміністрації президента та Верховній Раді України.
Для участі у цьому проекті учасниці з Хмельницької, Тернопільської та Чернівецької областей пройшли достатньо жорсткий відбір. Найкращі дівчата західного регіону – понад 30 учасниць – отримали змогу безкоштовно навчатися у найкращих тренерів з виборчих технологій,виборчого права, комунікацій та політичної психології.
Тренінг проходив на туристичній базі «Гірська казка» в с. Підзахаричі в Карпатах. Під час першого модулю ознайомилися з принципами навчальної програми «Політичне Українське Лобі Жінок».
Атмосфера тренінгу нагадувала живий вулик, в якому три дні бурлило життя, де дівчата обмінювалися досвідом, знаннями, набували нових практичних навичок, сперечалися, дискутували.
Ми працювали в групах, моделювали і аналізували разом різні ситуації, оцінювали себе з боку, творили, критикували, готували власні політичні промови, вчилися застосовувати принципи волонтерської діяльності до виборчих кампаній, деколи діяли в досить екстремальних психологічних та часових умовах.
Модуль «Вибори та виборча кампанія» ознайомив слухачок з принципами виборчого права, особливостями міжнародного та вітчизняного законодавства, виборчими системами та правилами гендерного квотування. Нас навчали планувати власну виборчу кампанію, створювати цільові групи, правильно організовувати виборчий фандрейзинг. Йдеться про комплексний підхід до політичної освіти жіноцтва, якої так бракує у силу різних обставин – віку, стереотипів, фінансових можливостей, чоловічого 
домінування, «закону джунглів».
Символічним стало те, що початок тренінгу було закладено на одній з карпатських вершин на перевалі Німчич. Політика – це також серія вершин, або ж довгий і складний гребінь, до якого не просто треба дійти, але, головніше – треба втриматися і розвиватися, не втративши себе і власні життєві принципи.
Марія Мандрик-Мельничук, доктор історичних наук, доцент БДФЕУ (Буковинського державного фінансово-економічного університету), учасниця Школи ПУЛ
Пам’ятаю з дитинства, таких брошурок та агіток у бабусі, в селі, на горищі було хоч греблю гати. Повний мішок. Усіх їх покійний дідусь пустив «на розпал». А тепер шкодую про це. Бо навіть совєцька друкована продукція зі своїми ідеологічними шорами не може приховати потворну правду про 30-ті роки ХХ століття – розпал сталінської колективізації у населених пунктах, що викликали особливу пильність нової совєцької влади – прикордонних селах над Збручем. По них можна вивчати та досліджувати історичну правду.
Масове заганяння у колгоспні артілі селян, що ще вчора були самі-собі газдами, мали власні земельні наділи, реманент та господарство і що найголовніше – відповідну самоідентифікацію відбувалося болісно, із потужним спротивом, котрий в подальшому переріс у справжню національно-визвольну боротьбу і поширився по всій Україні.
Совєти розправлялися із такими проявами непокори на усіх рівнях: і у фізичному, й у духовному сенсі. Так, аби у мешканців сіл генетично вкорінилося відчуття рабської покори, рабського менталітету та страху. 
Мовчазним свідком тих подій є село Тарноруда на Волочищині, мешканці якого чинили в 30-х небувалий опір сталінським опричникам. Про повноформатну розправу над волелюбним населенням села та усім що було дорогим і святим людям і сьогодні свідчать дивом вцілілі костели, котрі за часів безбожної радянської влади слугували сховищами для зерна та мінерального добрива. На старовинних різьблених сповідальнях червоного дерева у костелі Св. Станіслава добре помітно блідий слід – відмітка допоки було засипане зерно, а із стін костелу Святого Скапулярія Божої Матері все ще не вивітрився сморід хімікалій.
Тарнорудський некрополь також став свідком блюзнірства радянської влади – постріляне за для розваги нквдистськими кулями обличчя Божої Матері Семистрільної – майстерно вирізьбленого надробка, розграбовані та поруйновані червоними осквернителями склепи заможних мешканців Тарноруди та священиків.
Люди переховували у себе по домівках ікони, закопали у землю церковні дзвони, навіть важкий чавунний хрест… Десятки мешканців Тарноруди голими й босими, у товарних вагонах депортували аж до Казахстану.
Та якщо все це можна ще якось спростувати, піддати сумніву, мовляв, то не правда, не так то було, то найкрасномовнішими доказами стануть письмові свідчення не просто очевидця а учасника тих подій і винтика радянської влади, такого собі працівника Волочиського райкому партії та одного із членів так званої «трійки» Г. Я. Павлика – невелика брошурка під романтично-совдепівським заголовком «Записки сільського комуніста. Шляхами незвіданими».
Отже, скан-копіями сторінок вищевказаної брошурки-мемуарів завдячую волочиському краєзнавцю Андрій Майхер. Брошурка і до сьогодні зберігається у більшості місцевих бібліотек області і постає закономірне питання про те, що навіть процес декомунізації треба проводити з мудрістю, аби “під шумок” не понищити ті свідчення, котрі нашим онукам-правнукам красномовно пояснять, а для чого, власне, та декомунізація сьогодні проводиться. Сформувати окремі фонди, котрі дослідники та краєзнавці могли б опрацьовувати сьогодні. 
У своїх мемуарах працівник Волочиського райкому партії, член так званої «трійки» Г. Я. Павлик без купюр надає коротку довідку про стан землеволодіння і соціальних груп Волочиського району. Так, наприклад, селянських господарств налічувалося 8750, куркульських -278. Решта – бідняцько-середняцькі. Ось, власне, на останніх і робили ставку совєцькі комісари. Однак, не так сталося як гадалося, бо селяни відмовлялися від нерівноцінного обміну своїх приватних господарств на ті колхозні вигоди.
“Справа кепська – зазначає Павлик – Розпочалися жнива, а в тарнорудському колгоспі волинка, припинилась всяка робота. Кинули напризволяще все. Нікому не тільки нагодувати худобу, але її напоїти.” Сам Г.Павлик, прибувши на місце, побачив сумну картину: “Зустріла нас Тарноруда непривітно. Стоїть якась напружена та зловісна тиша. Коли ми проїхали далі, вона порушилась несамовитим ревінням голодної худоби, ржанням коней, криком птиці… У полі стоять хліба, нахиливши важке колосся. Ось-ось почнуть осипатися…”
Більше того, і польська, і українська школи, за свідченнями того ж таки Павлика, припинили навчання. Діти не з’явилися на уроки а ті хто вступив у піонери – заявили , що хочуть вийти з лав піонерської організації.
Прикордонна Тарноруда опиралася колективізації та радянщині як могла. Перипетії “тарнорудської справи” за словами Павлика стали відомі не лише у Харкові але й у Москві, товаришу Сталіну. Ширилися чутки про диверсантів, котрі перетнули кордон у Сатанові, переодягнуті у міліцейську форму, котрих червоноарміці впіймали у Соломні. А у самому колишньому містечку побоювалися, як би з польської сторони не перейшли кордон озброєні загони, тому в громадському парку (!) рилися окопи, застава була приведена у бойову готовність. Далі Павлик засвідчує, що в районі було створено спеціальну «трійку»-комісію і його самого заочно (бо в цей час перебував у лікарні) призначено головою тієї «трійки». Призначення та функції «трійки» були зрозумілими, хоч автор і намагається описати те призначення більш делікатно, наче виправдовуючись перед нащадками: « Я цілком розумів тов. Янчіса. Кордон є кордон, з усякими його несподіванками й пригодами. Потрібно діяти швидко… Уповноважений райпарткому, тим більше, член бюро… повинен бути на своєму кущі, у селі і виконувати завдання, які випливають з обставин. Не в звичці у нас було відмовлятися від доручень, виставляти будь-які причини (навіть поважні), особисті чи службові, посилатися на те, що нічим добратися до місця, і т. д….»
Отак з Тарноруди, як і з інших західноукраїнських прикордонних сіл по цей бік Збруча вибивали волю, сміливість, дух свободи. Зрештою, історичну пам’ять та самоідентифікацію, цінування свого легендарного минулого, своєї дідівської спадщини.
Червоні комісари боялися Тарноруди, боялися її непокори і помсти, а тому нищили і грабували її, наче хату, набиту всіляким добром; нещадно вкинули у багаття колективізації, а далі – у голодні дні 33-го, перетворивши колись розкішне старовинне містечко з парком, маєтком, храмами, будинками професійних гільдій, церковними та управними архівами, унікальними іконами, заїжджим двором, ярмарками, двома школами та власною броварнею у рядовий совєцький колхоз. Без минулого, без історичної спадщини. Ще один пустопорожній витвір радянської ідеологічної машини.
Близькість до «панської Польщі» все ж слугувала довгий час підтримкою для мешканців сіл на лівобережжі Збруча. Саме тому пізніше тут розгорнувся один з багатьох майданчиків кривавої боротьби українських патріотів за свою волю, гідність і свободу.
На десятиліття непокірна Тарноруда стала наче більмом в оці радянської влади. Можливо у цьому криється головна причина такого зневажливого ставлення радянських чиновників до її історичних пам’яток, котрі навіть статусу історичних пам’яток місцевого значення не мають.
Натомість на облік та під охорону держави були взяті усі пам’ятники й меморіали радянської доби. Ситуація не змінилася й досі, хоч вже й забулося, чому саме треба було так нівелювати історію Тарноруди.
На мою думку, ментально не оправилася від совєцького “перезавантаження” й сама Тарноруда. Якось почуті слова «Що ви сюди все возите людей і возите на екскурсії? Ми ще не готові!» – наче лакмус проявляють усю повноту того, що вдалося радянській ідеологічній машині наштовхати в голови українців.
Втішає, що все ж ожили старовинні костели і сьогодні Тарноруда отримала шанс повернути собі бодай відблиск минулої історії своїх дідів-прадідів.
Чи скористається повноцінно цим шансом громада Тарноруди – правнуки й пра-правнуки тих, хто у 30-х протистояв червоному дияволу – покаже час.
Автор ж «Записок сільського комуніста» скрушно зазначає: «Хоч у Волочиському районі в основному вже була завершена суцільна колективізація проте соціалістична перебудова села натрапляла на численні перешкоди і труднощі… досвід показав, що нелегко було селянину звільнитися від приватновласницької психології, звикати до колгоспної трудової дисципліни…»
За 25 років Незалежності зворотній процес громадянської, суспільної та соціальної самоідетнифікації на лівому березі Збруча мав би вже відбутися. Однак… Скидається на те, що закони «колгоспної трудової дисципліни» 30-х мутують і «рулять» далі, а приватно-власницька психологія присутня хіба що у локальному латифундистському форматі.
Дуже хочеться вірити й сподіватися, що процес децентралізації стане тією рушійною силою, що таки зрушить з місця цей віз.
Щастя хоч, що тепер немає «трійок», бо, певно, мене з Андрієм Майхером за цю краєзнавчу розвідку засудили б до розстрілу першими.
На фото:
– скан-копія сторінок ідеологічної брошури Г.Я. Павлика «Записки сільського комуніста. Шляхами незвіданими».
– понівечений кулями нквдистів надгробок із зображенням Матері Божої Семистрільної
– пограбовані у 30-х склепи тарнорудського некрополя
– у минулому – пам’ятник національному героєві Польщі, поченому громадянину Франції та учаснику боротьби за незалежність у США Тадеушу Костюшку, поруйнований у 30-х і відновлений з верхівкою хреста у 2000-му році тарнорудцями.
У селі Рожиськ, що неподалік Тарноруди, стоїть церква Св. Архистратига Михаїла, побудована ще у 1882 році. Поряд збереглася крипта роду Розвадовських, що має вигляд каплички.
Саме у цій крипті було поховано місцевих поміщиків Казимира і Анну Розвадовських. Казимир Розвадовський – легендарний полковник і добрий друг не менш легендарного Тадуеша Костюшка. Напис польською на мавзолеї говорить, що вони обоє добре прислужились Вітчизні. На фронтоні гробівця вибито дату його побудови – 1863 рік.
Вже на старості літ Казимир Розвадовський, сильно туживши за другом, який помер 15 жовтня 1817-го року, задумав встановити пам’ятник – погруддя Тадеушу, і місцем для цього було обрано Тарноруду. Встановили згідно волі Розвадовського даний пам’ятник на площі Ринок, неподалік від міської управи та біля входу до церкви костелу Св. Станіслава. Памятник мав висоту біля двох метрів а на його верхівці було встановлене погруддя Костюшка.
Що до історичної персони Тадеуша Костюшка – він є добре відомим не лише в Польщі, у Європі, але і в Новому світі. Поляки вважають його своїм національним героєм, тому що він очолив повстання, яке мало на меті порятунок Речі Посполитої. Водночас він є Почесним Громадянином Франції та США. Дійсно, Костюшко чимало прислужився для здобуття американцями своєї незалежності. До сьогоднішнього дня в американській військовій академії, у Вест-Пойнті, зберігся йому пам’ятник, і молоді курсанти вшановують пам’ять героя. Очолюване Костюшком повстання в Польщі відвернуло на певний час консервативні режими Європи від революційної Франції, проти якої ними готувалася експансія. У певному сенсі можна говорити, що Костюшко врятував французьку революцію.
У Тарноруді ж пам’ятник простояв до приходу «совітів» а після встановлення радянської влади погруддя героя скинули. Але сама основа памятника – стела – дивом вціліла. В такому вигляді основа простояла до часів проголошення Незалежності України. У 2000-му верх стели переробили і встановили хрест, але через це пропорційність композиції була втрачена і стела вже не має того первозданного вигляду. Адже спочатку її прикрашало погруддя національного героя Польщі, Почесного Громадянина США та Франції Тадеуша Костюшка.
підготував: краєзнавець Андрій Майхер
“…Український корабель плив повними вітрилами під вітром Реформації і спустив вітрила, коли цей вітер опав…”
М. Грушевський
Сьогодні мала чудове спілкування зі служителем Церкви віри Євангельської п’ятидесятників Богдан Левицький. Спілкувалися про визначну дату, котра змінила життя Європи назавжди. Її відзначатимуть усі протестантські євангельські конфесії – 500-річчя Реформації. Та про те як може протестантська спільнота Волочищини репрезентувати громаді сутність цієї події, її непересічне духовне значення, тим більше, що Президентом України Петро Порошенко вже підписано Указ про відзначення #R500 на Всеукраїнському рівні.
Не є секретом, що європейська цивілізація, складовою якої є й наша держава бере свої витоки саме з ідеалів Реформації. Людьми, що знали Біблійного Бога розбудовувалися Сполучені Штати Америки. Але й Україна не стояла осторонь світового реформаційного руху.
Великим відкриттям та прозрінням для багатьох українців стане той факт, що Реформація на Україні почалася, як гадає більшість, не з візитів німецьких та американських проповідників у 90-х. І навіть не на поч. ХХ століття, з поневірянь віруючих віри Євангельської у сибірських таборах. Почалася вона, як і у всьому світі – на поч. XIV століття. І одним із найяскравіших зразків вітчизняного аналізу тадослідження цього процесу є праця Михайла Грушевського “З ІСТОРІЇ РЕЛІГІЙНОЇ ДУМКИ НА УКРАЇНІ” РЕФОРМАЦІЯ ТА ЇЇ ВІДГОМІН НА УКРАЇНІ.http://reformed.org.ua/3/46/Grushevskiy Ознайомлення з цією важливою темою буде цікавим для кожного.
“У середині XVI століття Польсько-Литовська держава стала пристановищем євангельських доктрин з цілого світу…. Польсько-литовські землі, в тім і Західньо-українські та Білорусь, укрились доволі значною сіткою євангельських громад ріжних конфесій….
Український корабель плив повними вітрилами під вітром реформації і спустив вітрила, коли цей вітер опав і не стало ні цих сміливих союзників, ні їх бадьорих прикладів!” – написав у своїй праці Грушевський.
Реформація є поверненням людини, церкви, суспільства до біблійних стандартів, як до єдиного Центру і Сенсу християнської віри.
Цього як ніколи потребує кожна українська громада.
Приєднуйтеся до тегу #R500
Як завжди, Самопоміч Волочиськ, Вечірні новини газета для усієї родини, курси іноземних мов “Let’s Do” та волочисців з активною
громадянською позицією об’єднали зусилля для створення нового цікавого дитячого мистецького дійства- місця інтелектуального дозвілля для маленьких та юних волочисців!
Цікаві дитячі професійні локації – Пожежна служба, Редакція газети, Лікарня, Художня майстерня, Рукоділля і, нарешті, Мерія розташувалися як завжди на ТЕРИТОРІЇ СВОБОДИ – майданчику поряд з пам’ятником Т.Г. Шевченка. Дітлахи мали нагоду 
дізнатися більше та приміряти на себе професії пожежника, журналіста, художника, спортсмена, лікаря та навіть мера й депутатів нашого міста . Під час дитячого свята за головування члена Самопоміч Волочиськ, секретаря ради Alina Koval відбулося три імпровізованих сесії Волочиська Міська Рада, де наші юні депутати підготували цілком пропозиції та рішення про те, що необхідно зробити у Волочиську для діток та їх батьків. Аліна 
Володимирівна обіцяла, що обов’язково передасть ці серйозні напрацювання чинному меру міста .
У локації Лікарня секрети медицини відкривала дітлахам лікар волочиської лікарні, Nadezhda Shuran . У локації Редакція газети з юними журналістами працювала редактор Вечірні новини газета для усієї родиниЛора Підгірна.
Волочські МНС-ники на чолі із своїм командиром, Олегом Штанкевичем вчили усіх охочих роботи пожежників.
Роботу художньої майстерні та локації Рукоділля забезпечили Людмила Панфилова Вадим Костюк. Фото- та відео-зйомку дійства – Андрій Майхерта Володимир Черніков. Транспортні перевезення, встановлення звуко-апаратури, наметів та всього необхідного Олег Панфилов та багато інших наших друзів.
На кожній із професійних локацій дітки отримували заробітну платню у грошових одиницях – “талантах”, яку могли обміняти на цінні подарунки у крамничці МІСТА ПРОФЕСІЙ.
Генеральним Партнером заходу стала відома українська торгівельна марка Ласунка, яка, власне і презентувала діткам подарунки.
На завершення мали нагоду послухати авторські патріотичні пісні 
у виконанні талановитого волочисця Анатолій Резнік.
Свято вдалося яскравим, насиченим та цікавим! До нових зустрічей, друзі! Наступного разу обов’язково підготуємо не менш цікаве дійство!!!
Разом із нашим невгамовним краєзнавцем Андрій Майхер
ініціативна група ГО Подільсько-Галицько-Волинська гільдія продовжує відкривати історичну Тарноруду усім бажаючим. Цього разу бажаючими стали хлопці і дівчата із спортивного клубу ПройдиСВІТ (м.Волочиськ). Треба зазначити, що на протязі 
липня це вже третя повноцінна екскурсія до славетного містечка маршрутом “Тарноруда. Слідами Бога”. Старовинні некрополі,
гвинтові сходи костелу Св. Станіслава, таємничі підземелля і крипти костелу Божої Матері Святого Скапулярія, хата Бернарда Халперна, маєток Мальчевських-Мордвінових а ще – нова локація, де наші мандрівники зупинилися 
для привалу та пікніка. Її ми вирішили популяризувати, як територію для відпочинку – місце, де колись у XVIIIст.у Тарноруді розміщувалася стара пивоварня. До речі, сам пивовар похований на православному некрополі, під дивним “мальтійським” хрестом. Надпис на його могилі зроблено саме українською, а не польською чи російською!
Отож – враження мандрівників – бомбезні! Всі зморені але щасливі повернулися верхи на великах до Волочиська.
Ну а ми продовжуємо працювати над проектом “Тарноруда”. І скоро, маємо надію, це будуть не лише екскурсії! Далі буде!
Вечірні новини газета для усієї родини спільно із навчальними курсами “LET’S DO” запрошує волочиських школярів від 9 до 17 років на заняття журналістики та письменницької майстерності! Цікаві інтерактивні заняття, навчання у режимі роботи справжньої редакції, майстер-класи від спеціально запрошених професійних українських журналістів, стажування у глянцевому інформаційному виданні Вечірні новини газета для усієї родини !!!
Також запрошуємо дівчаток та хлопчиків до навчання у студії панянок та джентльменів! Гарні манери та етикет, вміння поводити себе у товаристві, власний стиль, історія моди, мистецтво, музика, література – усе, що необхідно знати юним панянкам та джентльменам!
НАБЛИЖАЄТЬСЯ ЧАС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ДОЗВІЛЛЯ!!!
Зовсім скоро наступить осінь, а з початком осені і відкриття нового сезону Літературних побачень за філіжанкою кави у Волочиську від авторського проекту Літературний туризм.
Отож, цієї осені на поціновувачів читання та книги чекають по-справжньому королівські подарунки! Зустріч із бомбезними, відомими українськими письменниками:
– Галина Вдовиченко ( заступник головного редактора улюбленої газети «Високий Замок» online, журналіст, письменниця)
– Богдан Коломійчук( український Конан-Дойль, автор ретро-детективів та історичних романів)
– Сімона Вілар (Наталя Гавриленко) (авторка істрично-авантюрних романів, ТОП-авторка Клубу Сімейного Дозвілля)
– Наталя Гурницька ( відома українська письменниця,авторка історично-любовної прози)
Друзі, і це ще не весь перелік!
Також у планах візит Матічин Ярослави з презентацією нового історично-авантюрного роману поки що під робочою назвою “Лицар Крові і танець Чуми” (Лицар Крові чи у всі часи була…. війна і чума).
Словом, друзі, слідкуйте за анонсами і івентами від Літературний туризм! Приймає шановних гостей й усіх поціновувачів Літературних побачень мистецька смачна візитка нашого міста -кафе-бар “Гриль”.
Літературні побачення проходитимуть за підтримки ГО Подільсько-Галицько-Волинська гільдія, Самопоміч Волочиськ, Вечірні новини газета для усієї родини та ПП Promo Lux
Як завжди, ВАС чекає зустріч з письменниками, можливість придбати твори авторів, автограф-сесія, фото-сесія, та afterparty!
До зустрічі, друзі!