Зайчики

Село розташоване на лівому березі річки Збруч, межує з Городоцьким районом Хмельницької області та Гусятинським районом Тернопільської області. Стара назва села — Зайончики.

01. Від давніх часів до XVIII століття

На відстані 700 метрів на південний схід від села у 1970 році розкопано кам’яну гробницю культури кулястих амфор ІІІ тисячоліття до н.е. Походження назви в історичних документах не збереглося. Можливо, вона походить від імені засновника поселення, польського поміщика Зайончковського. За іншою версією — від першого поселенця на ім’я Волчко.

У XVI столітті село належало до Сатанова і було власністю магнатів Одрованжих, Костків, Синявських, Чарторийських, Любомирських, поміщика Мальчевського. У 1904 році землі у селі належали поміщикові А. І. Петрову. До скасування кріпацтва у 1861 році селяни відробляли у поміщика 3 дні на тиждень, а потім 113 днів на рік і сплачували податки.

Завдяки архівним дослідженням Андрія Майхера, ми знаємо більше про життя села у XVIII столітті, коли воно входило до Тарнорудського ключа. У 1720 році Адам Миколай Сенявський заставив Зайчики Грушецьким за 4500 злотих, а в 1736 році село викупили. Згідно з господарським інвентарем 1795 року, у селі налічувалося 57 селянських дворів. З них 4 були «паровими» (мали пару волів), 18 — «поєдинками», 24 — «чвертевими» та 11 — халупниками. У місцевому шинку того часу горілку тримав орендар Сроль Абрамович. Ці дані розкривають економічне життя та соціальний устрій села того часу.

02. XX століття: випробування та відбудова

Село входило до Сарнівської волості Проскурівського повіту Подільської губернії Російської імперії. У 1892 році в селі було 125 дворів і 619 жителів, а у 1904 році — 137 дворів і 683 жителі. У 1898 році в селі відкрили школу грамоти. Православні віруючі були приписані до церковної парафії Тарноруди.

Після революційних подій 1917 року селяни розділили поміщицьку землю між собою. Під час Громадянської війни біля села загинули троє червоноармійців, на місці їхньої загибелі знаходиться могила. У 1920 році чисельність населення в селі становила 681 чоловік. У кінці 20-х років створили колгосп «Червоний Збруч». В селі діяла початкова школа, в якій 50 учнів навчав один учитель Римар.

У 1932–1933 роках село спіткала велика біда — голод. Очевидці цього лиха Г. Воскобойник, О. М. Возняк, І. Л. Керепко та інші вважають, що причиною голоду була посуха, неврожай, великі податки і те, що влада забирала все зерно. Голод відступив у жнива 1933 року. У 1937 році збудували нову восьмирічну школу, в якій навчалося більше 100 учнів, згодом — просторий клуб і бібліотеку.

5 липня 1941 року Зайчики були захоплені нацистськими військами. За період окупації вони знищили майже всі будівлі колгоспу, техніку та знаряддя, вирубали ліс. Окупанти вивезли з села до Німеччини на примусові роботи 46 чоловік, спалили при відступі 6 хат. У 1944 році через Зайчики проходили бійці з партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Село було звільнене від нацистських окупантів 23 березня 1944 року.

Після звільнення жителі Зайчиків розпочали відбудову колгоспу. Майже всі відповідальні ділянки роботи в артілі очолювали жінки. У 1954 році відбулося злиття Зайчиківського колгоспу з колгоспом «Червоні Барикади» с. Постолівка, після укрупнення його назву змінили на «Прогрес». У 1963 році Зайчики були радіофіковані та електрифіковані. У кінці 60-х — на початку 70-х років було побудовано 5 тваринницьких приміщень, сільський магазин, тракторну майстерню, контору колгоспу.

03. Сучасність та видатні земляки

Біля Зайчиків розвідано джерело мінеральної води «Зайчиківське» типу «Нафтуся». Джерело використовується для розливу мінеральної води у пляшки і постачання споживачам. У 1996 році розпочалися роботи по газифікації села, а у 2005 році село повністю газифікували. У лютому 2000 року відбулося реформування колгоспу «Прогрес». На його базі створили СВК «Прогрес».

12 липня 2006 року, в день Святих Петра і Павла, на Святі села в урочистій обстановці відбулося відкриття пам’ятника жертвам політичних репресій. На ньому викарбувані 20 прізвищ односельчан та напис: «Безвинно закатованим в роки репресій 1937–40 років». Станом на 01.01.2008 року кількість дворів у селі — 98, чисельність населення — 204 чоловіка.

• Надія Гаврилівна Бочарова Уродженка села, співачка хору імені Г. Вірьовки
• Гнат Михайлович Юристий Тракторист, нагороджений Орденом Леніна
• Михайло Григорович Семенюк Бригадир, нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора
• Володимир Іванович Семенюк Голова колгоспу, нагороджений орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани»