Тарноруда

Містечко на лівому березі Збруча, при впадінні струмка Тарнорудка, чия історія сягає XVI століття. Від магнатських володінь і прикордонної торгівлі до колективізації, Голодомору та війни — село пройшло складний шлях, зберігши пам’ять про кожне покоління.

Географія, заснування та володарі

Село розташоване на лівому березі р. Збруч, при злитті річки зі струмком, котрий тече з Ріпної, під назвою Тарнорудка. Можливо, від нього пішла назва першого поселення на тому місці, де тепер розкинулося село, або навпаки, струмок одержав назву від села.

Тарноруда виникла у ХVІ ст. і довгий час належала магнатам Одровонжам, Косткам, Синявським, Чарторийським, Любомирським, поміщикам Мальчевському, М. Луценку, Мордвинову. У другій половині ХVІІ ст. польська шляхта посилила експлуатацію місцевих селян, повинність збільшувалася до 3-4 днів на тиждень роботи на поміщика, заборонялися православні релігійні обряди, нав’язувався католицизм.

У 1795 р. наш край приєднали до Російської імперії. Село було поділене на дві частини, менша, правобережна (Тарноруда-польська), відійшла до Австрії, а лівобережна (Тарноруда-руська) — до Росії. Зменшилося національне та релігійне гноблення селян, але польські пани залишилися, і селяни були їх кріпаками. Лише після скасування кріпацтва у 1861 р. селяни формально були вільними, але насправді залежали надалі від поміщиків, виплачуючи їм за надані земельні наділи та працюючи на їх полях і в маєтках.

Містечко на кордоні: торгівля, освіта, промисли

На початку ХІХ ст. Тарноруда стала містечком, щотижня тут відбувалися базари, раз на рік — ярмарки. В містечку в 40-х рр. ХІХ ст. збудували шкіряний завод, який у 1845 р. вже випускав продукцію.

У 1887 р. у містечку було 288 дворів і 1931 житель, в т.ч. 325 євреїв, а у 1893 р. — 333 двори і 1971 житель, на хуторі Фронтовського жили 9 чоловік. У 1887 р. в містечку торгували 10 лавок, 4 базари, працювали і продавали свою продукцію 10 ремісників, був водяний млин. У 1876 р. засноване народне училище, де 3 учителі навчали 39 хлопчиків і 9 дівчаток. В 1897 р. відкрили школу для дівчаток.

У 1904 р. містечко стало більшим — у ньому було 428 дворів, 2550 жителів, поштово-телеграфне відділення, церковно-парафіяльна школа, однокласне міністерське училище, міщанське управління, урядницький пункт, водяний млин, цегельно-черепичний завод, аптечний склад, 2 заїжджих двори, застава Тарнорудського прикордонного загону Волочиської бригади прикордонної сторожі. Біля містечка знаходилося село Тарнорудська-Юридика, яке належало поміщиці М.М. Мордвиновій і нараховувало 35 дворів і 185 осіб.

Революція, війни та колективізація

Під час Першої світової війни Тарноруда опинилася в зоні воєнних дій. У 1917 р. в містечку дислокувався 1-й гвардійський корпус 11-ї армії, солдати його знаходилися під впливом більшовиків. У листопаді 1917 р. солдати обрали військово-революційний комітет 1-го гвардійського корпусу, який проголосив радянську владу в Тарноруді, паралізував діяльність органів Тимчасового уряду Росії і Центральної Ради.

Наприкінці лютого 1918 р. в Тарноруду вступили австро-німецькі війська, які відновили поміщицькі порядки, встановили жорстокий режим насильства і терору, грабували населення. На початку квітня 1919 р. в село вступили частини Червоної Армії, але через деякий час змушені були відступати, бо з тилу наступав Денікін. В кінці травня 1919 р. в Тарноруді вже був Станіславський полк армії УНР чисельністю 1000 багнетів, при 25 кулеметах. Лише в 1920 р. Червона Армія остаточно вигнала за Збруч військо УНР. З оперативного зведення польового штабу Реввійськради Республіки 14.07.1920 р. дізнаємося, що «наші частини в результаті запеклого бою зайняли Тарноруду і Гусятин Руський», але червоні змушені були відступати. Лише восени 1920 р. Червона Армія витіснила остаточно за Збруч військо УНР. Про це в оперативному зведенні за 22.11.1920 р. сповіщається, що частини УНР відійшли за державний кордон в районі Волочиська і Тарноруди.

У 1921 р. в селі заснували комітет незаможних селян, а на поміщицьких землях організували радгосп. Почала працювати семирічна школа, в якій навчання проводилося українською і польською мовами.

Протягом 1929 р. в Тарноруді селяни створили чотири сільськогосподарських артілі, які під кінець року об’єдналися в одну, під назвою ім. 12-річчя Жовтня. Через неуцтво колгоспного керівництва становище господарства і селян було досить важким. В оплаті праці була зрівнялівка, і передовикам, і ледарям видавалося однаково по 300 грам пшениці і по 300 жита на трудодень. Передовики, які мали понад 100 трудоднів, одержали лише по 25-30 кг зерна. У липні 1932 р. газета «Трибуна Радзєцька» писала про те, що голова сільради Губай, його заступник Приймак, голова колгоспу Галка та активіст Бекман арештовували та саджали в льох колгоспників за невихід на роботу й за несплату податків. Секретар партосередку Кульвія на це не реагував. За такі протизаконні дії всіх їх зняли з роботи і засудили до позбавлення волі від 3-х до 1,5 року. Влітку 1932 р. колгоспники протестували проти такого керівництва і не вийшли на роботу.

У 1933 р. головою сільради у Тарноруді був Головко, секретарем Бубляк, члени сільради П. Кузьмак, К. Співак, П. Павенський.

У лютому 1933 р. член сільради Г. Масатков перевірив наявність зерна у одноосібників до весняної сівби. Виявилося, що у С. Яблонського, Р. Волинської, Ф. Черемиса, Б. Сухаріна та ще у 40 сімей немає насіння, а лише по 2-3 кг проса, 5-10 кг картоплі, «а про пшеницю та горох і згадувати нічого». Це вже був голод, люди їли кропиву, лободу, щирицю та інші бур’яни. Голодною смертю померло 10 селян.

Лише з 1933 р. поступово почала збільшуватися врожайність, застосовували добрива, зросло поголів’я худоби, збудували кілька ферм. Колгоспники почали краще жити, збудували будинок культури на 600 місць. В селі діяла медамбулаторія, пологовий будинок, дитячі ясла на 40 місць. В 1940 р. в Тарнорудській семирічній школі навчалися 199 дітей.

У 1940 р. кращі трактористи Тарнорудського колгоспу В.А. Яловий та В.Д. Дола брали участь у Всесоюзній Сільськогосподарській Виставці. Обидва механізатори були занесені до Почесної книги ВСГВ. Учасником ВСГВ у тому ж році став ветфельдшер тарнорудської ветеринарної дільниці Л.А. Черняк.

Друга світова війна, повоєнна відбудова та сучасність

8 липня 1941 р. Тарноруду захопили нацистські війська. За час окупації вони вивезли на каторжні роботи до Німеччини 96 жителів села, вбивали євреїв, спалили 86 господарств. Багато односельчан загинули на фронтах у боях з нацистами. Бойові звитяги І.І. Галки, М.М. Когута, М.С. Сови, В.С. Базая відзначені високими нагородами Радянського Союзу. Тарноруду звільнили від нацистів 24 березня 1944 р. воїни 1-ї гвардійської армії. Односельчани Нижник, Базай, Губай, Андрушко, Мартинчук, Левчук, Приймак, Романчук були учасниками параду Перемоги на Красній Площі у Москві. Після війни в селі не залишилося єврейського населення.

Труднощі відбудови колгоспного та особистого господарства були величезні. З 650 працездатних залишилося лише 76 чоловіків. Але поступово село піднімалося, знову почала діяти семирічна школа, в поміщицькому будинку відкрився дитячий притулок.

У 1951 р. тарнорудська артіль об’єдналася з сусідніми колгоспами ім. Ватутіна і «Зоря комунізму» в один — ім. Жданова. З 1951 р. велика частина сільськогосподарських робіт виконувалася машинами, збудували кілька виробничих приміщень. У 1957 р. дала струм гідростанція на р. Збруч, збудована спільними зусиллями колгоспів ім. Жданова й ім. Шевченка Волочиського району та ім. Калініна Підволочиського району.

В січні 1970 р. колгосп ім. Жданова об’єднано з колгоспом ім. Леніна с. Поляни під назвою «спецгосп ім. Леніна», а у 1988 р. спецгосп було роз’єднано і на території Тарноруди створено колгосп «Поділля», який був реорганізований в сільськогосподарський кооператив «Поділля», а у 2004 р. його перейменували в ТОВ «Обрій плюс».

У 1990 р. в селі створено Тарнорудську сільську раду, головою якої був обраний А.М. Швець, секретарем Є.П. Возна. У 2006 р. сільським головою Тарноруди обрано Ф.Ф. Камінського, а секретарем — М.Й. Швець.

На початку 90-х років в селі спорудили церкву і відбудували католицький костел 1643 р. Зберігся в селі двоповерховий будинок поміщика Мордвінова. У сільській школі І-ІІ ступеня навчаються 104 учні, в тому числі з сіл Зайчики та Постолівка.

До Тарнорудської сільської ради з 1960 р. належить с. Дзержинське, яке знаходиться на відстані 3 км від південно-східної околиці Тарноруди. Воно розташоване на витоках струмка, що впадає в Збруч. На місці, де тепер село, до 1914 р. був прикордонний солдатський пост. З 1946 р. — це хутір Тарнорудський і с. Тарнорудка, перейменоване на Дзержинське.