Щаснівка

Село на лівому березі Збруча, біля його витоків, розташоване на берегах кількох струмків. Його історія — це шлях від давнього кургану та панського маєтку через прикордонну торгівлю, революційні потрясіння, колективізацію, Голодомор, репресії та окупацію до сучасного життя у складі Волочиської громади.

Географія, давня історія та церква

Село знаходиться у північно-західній частині району на лівому березі р. Збруч, біля його витоків. Воно розташоване на берегах кількох струмків. На відстані 2,3 км від північно-західної околиці села, на високому плато (висота 346) знаходиться стародавнє поховання, над яким насипано курган близько 2500 р. тому.

Вперше село згадується в писемних джерелах під 1583 роком. Сільську дерев’яну церкву збудували десь на початку ХVІ ст., і вона простояла до 1936 р. Тривалий час Щаснівка належала до Кременецького повіту Волинського воєводства Польського королівства. Селяни-кріпаки змушені були працювати на польську шляхту. В південно-західній частині села був збудований панський маєток разом з цілим фільварком.

У складі Російської імперії: кордон, торгівля, школа

За третім поділом Польщі між Австрією, Прусією і Росією Щаснівка відходить до Російської імперії і стає важливим пунктом зовнішньої торгівлі. Тут дислокувався Щаснівський загін Волочиської бригади прикордонної сторожі Російської імперії. Командиром загону був ротмістр С.В. Нікітін, а його помічником поручик С.П. Чуйков.

Село досить віддалене від шляхів сполучення, а після будівництва залізниці до Волочиська, економічний та культурний розвиток села занепадав, поміщицький маєток був малодохідним і останній поміщик полковник Топляков здав його в оренду євреям. Під час Столипінської реформи продавалися земельні ділянки для облаштування хуторів. За межами сільської общини землю купували багаті селяни. В село приїжджали селяни з заможних сіл Маначина, Курилівки, Черняви і купували землю, будували хати, розвивали своє господарство. Деякі стали досить заможними, наприклад, Нідзельський мав власний млин, жатку, круподерню, олійню і молотарку.

Після скасування кріпацтва у селі відкрили церковно-приходську школу, в якій діти навчалися три роки. У 1916 р. в школі навчалися 37 хлопчиків. Селом керували священник і староста зі своїми десятниками. Сільська влада оберігала і відстоювала інтереси заможних селян.

Революція, колективізація, Голодомор і репресії

Під час революції 1917 р. в селі відбувся бунт селян. Після його придушення, заколотника Олексія Баландюка відправили в Ізязславську в’язницю. До села поверталися чоловіки з війни, які розповідали про події в Петрограді і Москві. Із встановленням більшовицької влади, у 1918 р. в селі утворився комітет незаможних селян у складі М.А. Миколюка, П.Я. Філюка, М.І. Джерелейка. Комітет організував перерозподіл землі між селянами та навчання дітей в конфіскованому попівському будинку.

Протягом двох років (1918-1920) селом проходили різні військові угруповання. Тут були денікінці, гетьманці, петлюрівці та інші. Селяни втікали з села і вливалися в ряди Червоної гвардії та червоних партизан. У Червоній Армії воювали С.А. Ковальчук, М.М. Трачук, Д.М. Миколюк. В партизанських загонах воювали М.К. Миколюк, М.Ф. Кравець, С.С. Окопник, О.І. Дмитрук.

У 1920-1922 рр. село було окуповане польськими військами, у 1922 р. воно відійшло до України, а по Збручу проліг державний кордон.

В 1923 р. молодь села створила комсомольську організацію, до якої входили Ковальчук М.М., Миколюк Д.М., Шевчук Д.С. Комсоргом був Ковальчук М.М. Комсомольці приймали активну участь в організації колгоспів.

У 1929 р. почав організовуватися колгосп, першими до нього вступили М.А. Миколюк, В.Г. Мудрак, Г. Морозюк, Л. Ліщук. Колгосп отримав назву «Червоний прикордонник», головою обрали М.А. Миколюка. У цьому ж році в селі було створено сільську раду, головою якої вибрали Ф.І. Миколюка.

Трагічні події 1932-1933 рр. не минули Щаснівку, від голоду в селі померли біля 10 чоловік. У сім’ї Михайла Бойко померли четверо дітей, у Катерини Ковчишиної — сестра, у Ксенії Ковбасюк — однорічна дитина. У Стецюк Февронії Олександрівни померли брат Бойко Микола, дядько Карпо і дід Михайло. Інших імен і прізвищ старожили не пам’ятають. Селяни виживали, хто як міг. Харчувалися гнилою картоплею, їли суп із лободи. В кого була корова, то мали своє молоко, тому голодували не так сильно, як інші люди. Щоб вижити, деякі люди, крадучись, переходили кордон по річці Збруч до поселень, які були під Польщею, — Пальчинці, Кошляки, Токи, — просилися на роботу, щоб заробити на життя.

В 1933 р. громада села організувала другий колгосп «Ударник». Колективізація в селі завершилася у 1935 р.

У 1936 р. селяни зруйнували церкву. Дерев’яні конструкції церкви використали на будівництво школи, яка розпочала роботу в 1937 р. Цегла для будівництва школи була використана із Базалійського і Хмельницького костелів. У 1937 р. в школі навчалися 320 учнів, працювали 7 вчителів.

Не минула репресійна машина щаснівчан, яких, як куркулів і ворогів народу за 1920-1940 роки, заарештували, а сім’ї виселили. В селі були репресовані А.Ф. Кшанівський, М.І. Перчук, С.М. Драгомерецький, Н.М. Ровінський, І.М. Дячук, А.Г. Скакун, С.Г. Бабій, К.Д. Дячук, Р.У. Головко, С.В. Дранцейко, К. Коперчак. Найжорстокіші репресії відбувалися в 1937-1938 рр.

Друга світова війна, повоєнна відбудова та сучасність

У 1939 р. по обидві сторони дороги на Авратин збудували два ДОТ’и. 2 липня 1941 р. евакуювалася прикордонна застава, а 3 липня 1941 р. село окупували німецько-фашистські загарбники. Старостами села вони призначили Борсука Якова і Овчарука Григорія, начальником поліції — Ковальчука Леонтія Григоровича, поліцаями — Зайця Кіндрата, Гарбуза Матвія, Миколюка Семена. Жителі села Кравець Демко, Філюк Іван, Наливайчук Парасковія Степанівна приєдналися до ОУН-УПА.

За час господарювання німці вбили директора школи і його дружину, гестапівці забрали у Старокостянтинів і розстріляли у 1943 р. Яніщука А.І., Фурмана Івана Прокоповича, Ковальчука Семена Антоновича, Писарчука Афанасія Пилиповича, Писарчука Мирона Олексійовича, Окопнюка Якова Андрійовича, Наливайчука Юхима Степановича. Фашисти гонили селян копати окопи за десять кілометрів від села, кілька разів організовували відправку молоді до Німеччини.

5 березня 1944 р. воїни Червоної Армії звільнили Щаснівку від ворога. Почалася мобілізація чоловіків на фронт. 119 односельчан загинули на полях битв з фашистами, безвісти пропали три сини Мудрака, з хати Ковальчуків на фронті загинули три брати. Із чотирьох братів сім’ї Трачуків з війни повернувся лише один, Іван Прокопович, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Берліна» та іншими.

Основний тягар відбудови сільського господарства після визволення ліг на плечі жінок, дітей і стариків. Державні позики дали змогу господарству придбати худобу і сільськогосподарський інвентар. Керівниками господарства після війни у різні роки працювали: Стриженко, Панич, Бондар, В.М. Джусь, О.П. Скиба, О.О. Наливайчук, М.І. Пастушенко.

У 1944-1959 рр. головами Щаснівської сільської ради обиралися Ю. Маховський, М. Ковальчук, І. Трачук, Ф. Вдовиченко, О. Яніщук, О. Трачук, Ф. Петлюк. У 1960-1976 рр. село ввійшло до складу Авратинської сільської ради. З 1964 р. Щаснівку, що відносилася до Базалійського району, включили до складу Волочиського району. У 1976 р. утворилася Щаснівська сільська рада. В різні роки головами сільради працювали Т.М. Дячук, Р.І. Ковчишина, М.А. Філюк, Г.М. Дячук, О.М. Джерелейко, З.Т. Топоренко, П.І. Мудрак.

1956 р. побудовано будинок культури, 1960 р. — будинок торгівлі. З 2002 р. проводиться ремонт доріг з твердим покриттям протяжністю 2,5 км. 1 вересня 2004 р. у селі відкрито новозбудовану школу І-ІІ ступенів, 1 вересня 2006 р. вона отримала статус школи І-ІІІ ступенів. Директорами школи в післявоєнний період в різні роки працювали: В.І. Романюк, А.М. Романюк, П.М. Ратушняк, Є.М. Лобунцова, Л.Г. Вожак, О.В. Зінчук, С.В. Філюк, І.О. Безушко, Ф.С. Коваль. Нині директором школи працює М.П. Жмурко. 45 років пропрацювала вчителем у школі М.В. Крючко — відмінник народної освіти, старший вчитель.

1 серпня 2006 р. відкрито дитячий садок на 40 місць. У фельдшерсько-акушерському пункті села в різні роки фельдшерами працювали С.Л. Пукас, Н.О. Сава, нині працює Г.О. Коваль.

Встановлено пам’ятний знак жителям, які постраждали внаслідок Голодомору і репресій. У 2004 р. проведено вуличну газифікацію по селу, а газопровід підключено у 2010 р.

З 1953 р. по 1997 р. культуру в селі незмінно очолював Джерелейко Олексій Омелянович. В цей період було організовано хор механізаторів, який неодноразово виступав на сценах району і області. За талант, організаторські здібності, працелюбство О.О. Джерелейко удостоєний державних нагород. За високі трудові досягнення по збору зернових комбайнер Друзь Євген Матвійович нагороджений орденом Трудової Слави ІІІ ступеня. І.М. Зюзінов, який довгі роки працював механізатором у місцевому господарстві «Збруч» нагороджений грамотами і значком «Ударник десятої п’ятирічки».

Після реформи у 2000 р. колгосп «Збруч» переходить у ЗАТ АПО «Волочиське». У 2002 р. землі колгоспу були розпайовані (588 земельних паїв), виділено землі резерву і запасу, створено чотири фермерських господарства, керівниками яких стали Пастушенко М.І., Головко О.П., Вожак Г.В., Олійник О.В. У 2003 р. ЗАТ АПО «Волочиське» перейменовано в СВК «Щаснівське». У 2004 р. СВК «Щаснівське» переходить у ТОВ «Волочиськ-Агро».

У 1961 р. у Щаснівці було 470 дворів і 1660 жителів. Станом на 01.01.2008 р. населення села становить 783 чоловіка, 270 дворів, 33 дачі.