Лозова

Село розташоване на обох берегах річки Сорока (права притока річки Бовванець). В XIX столітті Сороку в деяких селах називали Жабокрик. Жителі вважають, що назва села походить від слова «лоза».

01. Заснування та XIX століття

Коли засноване село, невідомо, але, якщо церква в селі була споруджена в 1760 році, то виникнення села можна віднести на 100 років раніше. У виданні «Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета» за 1901 рік про сільську церкву сказано, що вона дерев’яна, ветха, збудована коштом прихожан, уніатською ніколи не була. Священик Й. Й. Криницький жив у школі, а псаломщик — у приміщенні бувшої корчми.

До кінця XVIII століття наш край був під владою Польщі. Після третього поділу Польщі Правобережна Україна була приєднана до Російської імперії, Лозова входила до складу Волочиської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. Землями в селі володів поміщик Ледуховський, а млин належав поміщиці А. Ледуховській.

До 1861 року селяни були кріпаками у польських панів, які змушували їх працювати на своїх ланах, у маєтку. Після скасування кріпацтва селяни стали вільними, але були бідними, як і раніше. Селянський земельний наділ становив 6 десятин. Батьки ділили свій наділ між дорослими синами, і вони бідніли, змушені були працювати на панських ланах за 15–20 копійок на день.

Школу грамоти у Лозовій відкрили у 1876 році. Сільська громада платила вчителю 35 крб. на рік. У 1895 році в школі навчалися 21 хлопчик і 3 дівчинки. У селі було 50 письменних. У 1887 році в Лозовій проживали 786 чоловік, а у 1896 році в селі налічувався 81 двір і проживало 810 чоловік, в тому числі 163 католики та 12 євреїв.

02. Від революції до Другої світової війни

Населення Лозової брало участь у революційних подіях 1917 року та Громадянській війні. У село повернувся з царської армії М. М. Королюк, який був членом Російської соціал-демократичної партії (більшовиків). Разом з жителями Волочиська активісти Лозової створювали партизанські загони, керівниками яких були В. Ратушняк, М. С. Тимощук, П. А. Гапченко, Я. Віннічук. В селі точилися бої проти німецьких і польських окупантів.

Після закінчення Громадянської війни селяни створили комітет незаможних, який розділив поміщицьку землю між селянами. Керівником комнезаму був Д. О. Обух. В умовах післявоєнної розрухи селяни вирішили колективно обробляти землю і створили Товариство спільного обробітку землі, головою якого обрали В. Янковського.

У 1929 році в селі створений колгосп. У цьому ж році створили партійну організацію, першим секретарем якої обрали Багрова. Першими комуністами були Обух Данило та Славський Федір. Головою новоствореного колгоспу обрали Омеляна Бабія.

У 1932–1933 роках лозівчани пережили голод. Найбільше страждали селяни-одноосібники, які не бажали вступати в колгосп. На одноосібників держава накладала великі податки, яких вони не могли сплатити, внаслідок чого у них забирали все зерно. Так, у жовтні 1931 року Л. Обух приховав пшеницю у колгоспниці М. Шимчишиної. Активісти знайшли зерно і вилучили. Було знайдене заховане зерно у Я. Рудика і В. Ганьчишина. В селі помирали люди, в першу чергу діти, бо крім лободи і свиріпи не було що їсти. У ці голодні роки в Лозовій загинуло більше 60 чоловік. Виживали ті сім’ї, в яких була корова та пасіка, а також колгоспники, яких годували на роботі. Багатьох жителів села репресували, їх доля до цього часу невідома, серед них Міноцький Петро та Марисюк Тимофій. Голод припинився в жнива 1933 року, коли люди одержали зерно з першого намолоту.

03. Друга світова війна та повоєнна відбудова

На початку липня 1941 року село окупували нацистські війська. За час окупації на примусові роботи до Німеччини були вивезені 49 селян. Найбільшу жорстокість окупанти проявили під час відступу із села навесні 1944 року. Починаючи з окраїни Лозової, з боку Порохні, вони розстрілювали жителів села прямо на подвір’ях. Окупанти розстріляли та закатували більше 65 чоловіків і жінок, спалили 48 хат. Село було визволене радянськими військами 9 березня 1944 року. На фронтах війни загинули 83 жителі, а після війни у село повернулися 82 односельчани.

Після закінчення Другої світової війни жителі села відбудовували оселі і колгосп. Першим головою колгоспу після війни був Довганюк. У 1944–1953 роках збудували два корівники, вівчарню, конюшню, свинарник, клуб, магазин. Великих успіхів досягли буряководи Г. Атаманюк і Д. Королюк, кукурудзоводи Г. Божик і О. Сурмій, комбайнери В. Є. Курейко, В. Вознюк та С. В. Оліх, кращими доярками стали О. Ф. Мартинюк, Г. П. Вегера, О. М. Курейко та Л. І. Вегера, телятницями — Г. К. Марценюк, О. К. Вегера, Р. Ф. Поліщук та Т. Л. Кригульська. За самовіддану працю були премійовані путівками на ВДНГ в Москву А. Шевчук, А. Королюк, А. Рудик, Л. Окопний. Головами колгоспу в цей період працювали Перчук, Нечай, Курдибаха, Смарунь, Левков, Черниш, Чекрій.

У 1963 році для зменшення затрат на тваринницьких фермах було встановлено водопровід, автопоїлки, впроваджено механізовану роздачу кормів. Поліпшилися умови праці колгоспників. У цьому ж році відкрили Будинок ветерана й Будинок культури. В селі працювали два магазини, олійня і ФАП. Лозова була електрифікована в 1966 році, тоді ж спорудили нові дитячі ясла на 63 місця, млин.

У 1978 році колгосп Лозової «Росія» відділився від господарства Порохні, і в 1979 році він приєднаний до Копачівського колгоспу «Червона зірка». В цьому ж році в селі відкрили новий Будинок культури. У 1983 році розпочалася газифікація села.

04. Сучасність та освіта

У 1993 році Лозова від’єдналася від колгоспу Копачівки і утворилося колективне сільськогосподарське підприємство «Лозівський», головою якого обрали В. В. Дворніка. За цей час побудовано молочний комплекс на 250 голів, склад міндобрив, тракторний гараж, навіс для техніки на тракторному парку, асфальтовано 3 кілометри дороги, побудовано склад на критому току для зберігання зерна, працює млин. У 2004 році СВК «Лозівський» був реорганізований в ПП «Лозівське». В 2007 році ПП «Лозівське» реорганізували в ТОВ «Агрофірма «Подільська зернова компанія».

Невід’ємною частиною села є його школа, через яку пройшли десятки поколінь лозівчан, з неї вийшли видатні люди, хороші трударі, вона є наступницею школи, що була відкрита у селі в 1876 році. У 1926 році Лозівську початкову школу розмістили в попівському будинку. В даний час вона знаходиться на тому ж місці, але перебудована. Першими завідувачами початкової школи були: Новоставський, Котік, Кінський, Школьнік, Вознюк, Гідзюк, Бондар. Школа працювала до 1941 року. Під час окупації школу закрили, вона відновила роботу лише в квітні 1944 року. Завідуючою школи була Г. П. Щабельська, а вчителями — Г. П. Гапченко, К. Т. Мазур, Т. В. Побережна. У 1953–1954 навчальному році відбувся перший випуск учнів Лозівської семирічної школи. У цьому ж році почали добудову 4-х класних кімнат. У 1954–1955 роках у школі навчалося 182 учні. У 1958 році школа стала восьмирічною, директором працював М. І. Задорожний. До складу педколективу входили О. М. Задорожна, Г. О. Росоловська, Г. Г. Кобера, Т. В. Боброва, І. І. Бобров, П. О. Дронов, В. Є. Шевчук. З. В. Мосьпак працювала піонервожатою. До 1998 року вчителем історії в школі працював В. І. Богославець. В 2000 році проведено капітальний ремонт шкільної майстерні. У 2000–2001 роках в школі здобули освіту 81 учень. У 2002 році введено в експлуатацію дошкільний навчальний заклад на 50 місць.

Село Лозова належить до Копачівської сільської ради. Станом на 2008 рік в селі проживає 798 чоловік, нараховується 270 житлових будинків, працює сільський Будинок культури, бібліотека, загальноосвітня школа І–ІІ ступенів, три магазини, баня. У зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932–1933 років в Україні, в селі Лозова було встановлено пам’ятник жертвам голодомору.