Курилівка

Село розташоване на підвищенні, з якого витікають струмки, зливаючись біля південної околиці в один струмок, що тече до річки Грабарки (ліва притока Збруча).

01. Давня історія та заснування

На південний захід від села, поблизу ставка, на правому березі струмка виявлені залишки чотирьох стародавніх поселень. У кінці ІІ – на поч. І тис. до н.е. люди жили на мисі берега струмка, поблизу греблі. Місце таке зручне для поселення, що у ІІІ ст. н.е. тут поселилася община племен черняхівської культури. На південь від першого місця поселення, на сусідньому мисі берега струмка виявлені поселення тих самих періодів.

За даними реєстру пам’яток археології Хмельницької області, поблизу Курилівки зафіксовано кілька об’єктів: багатошарове поселення скіфської та черняхівської культур (VIII–V ст. до н.е.), поселення X–VIII ст. до н.е., а також поселення черняхівської культури III–IV ст. н.е. за 2 км від південної околиці села.

Коли саме село заснували, в писемних джерелах не зафіксовано. Можливо, що назва села походить від імені першого пана – Курилова, а можливо, в селі “курили” спиртні напої. Відомо, що сільська церква була збудована у 1749 році прихожанами, а книга Євангелія, що зберігалася у церкві, датується 1690 роком. На Євангелії від Луки написано: «Евангелие купил Иоанн, по прозвищу Кулеша, и отдал его до храму Покрова Пресвятой Богородицы в веси Куриловцы за свое здравие и грехов отпущение». Ще одна з багатьох старовинних книг в церкві мала напис про те, що її подарував церкві Іван Синейко у 1749 році. Отже, можна вважати, що село виникло приблизно у середині XVI ст.

02. Від Речі Посполитої до Російської імперії

Майже до кінця XVIII ст. Курилівка знаходилася у складі Королівства Польського. Церковний літописець села священик Стефан Гуревич писав, що у 1788 році «13 юнаків Курилівки були засуджені на смерть і страчені за доносом польської поміщиці Прушинської за те, що вони погрожували повторити гайдамацьке повстання».

У 1795 році, з приєднанням краю до Російської імперії, Курилівка відносилася до Авратинської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. Економічне життя селян Курилівки не покращилося, вони залишилися у кріпацькій залежності польських панів Прушинських та графині Ледуховської, котра жила у Волочиську; їй в селі належали ставок і млин.

На початку XIX ст. у селі існувала школа писемності. Грамоти вчив дітей священик Огурєвич. 22 вересня 1884 року у селі відкрили церковно-парафіяльну школу. У 1893 році на цвинтарі збудували кам’яну каплицю. У 1896 році в селі у 161 дворі проживали 1 294 душі, з них католиків – 17 чоловік, євреїв – 22.

За даними Вікіпедії, дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці була збудована у 1749 році як греко-католицька, а у 1795 році її разом з парафіянами повернули в православ’я.

03. Визвольні змагання та міжвоєнний період

Жителі села приймали активну участь у Громадянській війні. В бурхливі 1917–1922 рр. у нашому краї воювали як регулярні військові частини УНР, більшовицькі, польські, німецькі, австро-угорські, білогвардійські, так і партизанські загони та різного роду банди. Селяни озброювалися на величезних військових складах у Волочиську. У час безладдя і розгулу бандитизму у селах створювали комітети самозахисту. Влітку 1919 року в Курилівку нагрянула банда. Ватажок запровадив комендантську годину і наказав, щоб наступного дня селяни здали зброю. Комітет самозахисту розробив план знищення бандитів, залучивши до акції селян Маначина, Івановець, Бальковець і Вочковець. Спільними зусиллями вночі банда була ліквідована, врятуватися вдалося лише одному бандитові.

На сільському кладовищі знаходиться братська могила, у якій в 1920 році жителі села перепоховали червоноармійців, що загинули в боях. У 1933 році збудували новий житловий будинок, в якому розмістилась сільська рада. Першим головою Курилівської сільської ради обрали Кирила Івановича Покотило.

04. Колективізація та Голодомор

У 1930 році в Курилівці був організований колгосп ім. Сталіна, пізніше перейменований на «Нове життя». Головою колгоспу призначили Пептюка Мефодія Онисимовича. На весну 1932 року молочно-товарна ферма була укомплектована шляхом добровільного усуспільнення худоби на 26%. На копанні цукрових буряків кращими були бригади № 14 (бригадир Ліда Боруца) і бригада № 15 (бригадир П. Сторож). За 21 день, до кінця вересня, буряки викопали на площі 242 га. Колгосп мав 5 жаток.

Але невміла організація колективного виробництва, психологічна неготовність селян до усуспільнення майна, недбале господарювання, вилучення з колгоспу більшості зерна вже у 1932 році викликало невдоволення членів артілі. Заможних селян висилали сім’ями на північ Європейської частини Союзу, в Сибір, на Далекий Схід, у Казахстан. Їхнє майно, хати, господарські споруди, землю забирали.

У одноосібників державні органи вилучали багато зерна. Щоб мати для прохарчування, селяни намагалися приховати зерно. У жовтні 1931 року районна газета писала, що “куркуль С. Марунькевич приховав копу пшениці під тринами у клуні. А В. Волинець та Ю. Порицька не збираються виконувати завдання хлібозаготівель”. Голод змушував вступати селян до колгоспу, бо колгоспників годували під час робіт, податки на них були накладені менші. Очевидці голоду Я. М. Волинець (1918 р. н.), М. С. Совінська (1923 р. н.) та Г. Г. Слободянюк-Бондар (1924 р. н.) згадують, що причиною голоду була посуха, неврожай і влада все зерно забирала. Люди у селі помирали, але кількість померлих не встановлена. Голод відступив в жнива 1933 року.

05. Друга світова війна та повоєнна відбудова

У 1941 році в селі налічувалось 380 дворів. Число жителів становило близько 1800 чоловік. На початку війни в приміщенні школи знаходився військовий госпіталь. При бомбардуванні села загинуло багато поранених воїнів. У 1944 році їх останки були перепоховані в братську могилу, що знаходиться поруч обеліска.

На початку липня 1941 року німецькі окупанти зайняли Курилівку. В неволю було відправлено близько 80 чоловік молоді. Не повернулися з Німеччини 24 чоловіки. В період окупації на території Курилівської сільської ради діяв партизанський загін із з’єднання Сидора Ковпака. Курилівку було визволено від нацистських загарбників 4 березня 1944 року бійцями 61-ї Свердловської танкової бригади. Першим танком, що в’їхав у село, був танк лейтенанта Г. С. Чесака. В роки війни загинуло 127 жителів села, на честь полеглих земляків в центрі села побудовано обеліск «Слави».

Після війни почалася відбудова. У 1959 році села Курилівка, Яхнівці та Лонки було об’єднано в одну – Яхновецьку сільську раду. У 1975 році колгосп с. Курилівка об’єднали з колгоспами Яхновець та Лонок й утворили один колгосп під назвою «Ленінський шлях». 04.02.1986 року відбулося роз’єднання колгоспу, Курилівське господарство отримало назву «Росія».

06. Сучасність та видатні уродженці

21 серпня 1991 року було утворено Курилівську сільську раду. На території сільської ради працює СВК «Курилівський». Діє фельдшерсько-акушерський пункт, два продовольчих магазини. В селі працює школа, яка відкрилася в 1921 році. 1 вересня 2006 року було відкрито дитячий дошкільний заклад «Малятко». Село повністю газифіковане. Станом на 01.01.2008 року в селі проживали 636 чоловік.

За даними Вікіпедії, населення становить 653 особи, площа — 278 га. Село входить до Волочиської міської територіальної громади Хмельницького району.

• Волинець Степан Іванович Генерал-майор, начальник 8-го Центрального Управління Генерального Штабу Збройних Сил України, очолював шифрувальну службу (1991–2004). На його слова написано «Волочиський вальс»
• Волинець Петро Іванович Полковник, працював заступником Міністра з питань державної безпеки Міністерства закордонних справ, завідуючим сектором Верховної Ради, працівник Генерального Штабу Збройних Сил України
• Ільченко Василь Ілліч Директор Львівського житлово-комунального технікуму
• Волинець Анатолій Дмитрович Працював першим секретарем Волочиського райкому партії, начальником державної інспекції екологічної безпеки у Волочиському районі