Канівка

Село розташоване на високому лівому березі річки Збруч, на першій надзаплавній терасі. Біля села виявлені залишки поселення раннього залізного віку та черняхівської культури.

01. Давня історія та перші згадки

Біля села виявлені залишки поселення раннього залізного віку та черняхівської культури. Воно розташоване на відстані 400 м від південної околиці села, на першій надзаплавній терасі лівого берега річки Збруч, там, де закінчується плато високого крутого берега і річка повертає в бік Тарноруди.

В історичних документах Канівка згадується у 1782 році. Тоді в селі було 75 дворів і 483 парафіяни православної церкви. Село входило до володінь польських поміщиків Джевецьких.

Однак, завдяки архівним дослідженням Андрія Майхера, відомо, що вже у 1724 році Канівка фігурує в документах як «джерело межових сварок». Тоді, за комплянацією (мировою угодою) у Козєніцах, Юзеф Потоцький поступився цим селом Адаму Миколаю Сенявському за значну суму — 60 000 злотих. З того часу Канівка увійшла до складу Тарнорудського ключа.

02. XVIII–XIX століття: у складі ключа та імперії

Згідно з господарським інвентарем 1795 року, Канівка (у документах того часу — Kamionka) входила до Тарнорудського фільварку. У селі налічувалося 89 селянських дворів: 13 парових (мали пару волів), 32 поєдинки (один віл), 42 чвертевих та 2 халупники. Місцевий шинок у 1794 році тримав орендар Хайм Лейбович, який взяв з панського складу 320 кварт горілки.

У 1803 році, під час поділу маєтків, Канівка разом із Тарнорудою та Зайчиками перейшла у власність до Франциска Ксаверія Мальчевського.

Після приєднання краю до Російської імперії Канівка ввійшла до складу Сарнівської волості Проскурівського повіту Подільської губернії. В 1892 році в селі налічувалося 139 дворів і 634 жителі. Біля села знаходився фільварок Івана Гродзинського (2 двори, 19 чоловік) та фільварок Ігнатія Гродзинського (2 двори, 6 чоловік). До 1904 року село значно збільшилося – у ньому вже було 175 дворів і 783 жителі, земля належала селянській общині.

У 1898 році було відкрито церковно-парафіяльну школу. Селяни займалися землеробством і скотарством. У 1915 році у трьох селянських дворах взимку працювали 5 ткачів, деякі селяни займалися деревообробним промислом й пошиттям взуття. Біля села знаходилася прикордонна застава 3-го відділу Окремого корпусу прикордонної сторожі Тарнорудського загону, а у 20–30-х роках XX ст. – радянська прикордонна застава.

03. XX століття: випробування та сучасність

Після закінчення Громадянської війни селяни організовували товариства спільного обробітку землі, а в 1929–1930 роках – колгосп. Відомо, що у жовтні 1931 року на збиранні цукрових буряків працювали П. Кузьмак, Ф. Туркевич, Г. Бульбах, Олішевська, А. Буряк, А. Пастер, Н. Кротович, Ф. Копервас, Ф. Куц, Ю. Вітко, Д. Джула, Ф. Джула, А. Згащак. У 1932 році районна газета писала, що у селах Кривачинці, Купіль, Тарноруда і Канівка намагаються здати державі гірший хліб, а колгоспникам роздати кращий.

Про голод 1932–1933 років дізнаємося зі спогадів очевидців Ф. Я. Сікори (1919 р. н.), М. Г. Сікори (1923 р. н.), М. М. Фляшовської (1921 р. н.), Г. Д. Гаріян (1922 р. н.), О. А. Шалі (1925 р. н.). На жаль, вони не можуть пригадати, скільки померло людей у селі та їхні прізвища.

Жахливі злочини творили окупанти у селі під час окупації 1941–1944 років. Влітку 1943 року через територію району проходили партизанські з’єднання: сумське під командуванням С. А. Ковпака та вінницьке під командуванням Я. І. Мельника. Наприкінці 1943 – на початку 1944 року партизанський загін Іванова (с. Голохвасти) двічі вчинив напад на німецький гарнізон у Канівці. У помсту 24 січня 1944 року окупанти спалили 132 хати, всі колгоспні споруди, за один день вбили 80 селян, 54 вивезли в Німеччину. Біля західної околиці Полян, на високому березі Збруча насипано Курган пам’яті жителям Канівки, розстріляним 24 січня 1944 року.

Навесні 1944 року, під час весняного бездоріжжя, уральські танкісти 1-ї мотострілецької бригади 10-го Гвардійського Уральського танкового корпусу впродовж 12–15 березня визволили Канівку, Петрівку і Голохвасти. Після війни люди почали відбудовувати спалене село. Було споруджено 8 нових тваринницьких приміщень, кузню, майстерню, Будинок культури на 250 місць, бібліотеку. У 1959 році Канівка ввійшла до складу Голохвастівської сільської ради. До 1963 року в артіль «Комунар» с. Канівка входило бригадне село Петрівка. У 1963 році «Комунар» приєднався до колгоспу ім. Леніна с. Голохвасти. У 1993 році село газифіковане. Сьогодні у селі 106 дворів, у яких проживають 237 чоловік.

04. Видатні уродженці

• Степан Степанович Джула Кандидат історичних наук, викладач «Львівської політехніки»