Іванівці

Село Іванівці, відоме до 1946 року як Янушівці, розташоване поблизу Маначина. Його історія тісно пов’язана з сусідніми селами, але має власні унікальні сторінки, пов’язані з церковним життям, колективізацією та подвигами односельців.

01. Походження назви та давня історія

Село Іванівці ще до війни називалося Янушівці. Очевидно, що назва його походить від якогось поляка Януша, котрий був наділений тут землею і оселився на ній, ближче до містечка Маначина. Зважаючи на археологічні знахідки, можна вважати, що Іванівці були засновані саме в XVI–XVII столітті.

Біля північної околиці Івановець, на правому березі річки Грабарка, в урочищі Глиняник та на місці, де був розташований курятник, знаходяться залишки поселення раннього залізного віку. На лівому березі річки, на городі Н. А. Майхрук, знайдено уламки глиняного посуду XVI–XVII ст. Історія Іванівців тісно пов’язана з історією Маначина, від якого її відділяє лише русло Грабарки. В минулому православні віруючі цих сіл входили до складу однієї церковної парафії.

02. Від церкви до колективізації

Церковний округ села Іванівці мав власний дерев’яний трикупольний храм, збудований на кошти прихожан у 1760 році на вимогу барського офіціала Василя Матковського. Він був освячений на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. Дослідник релігійного життя Поділля Ю. Сіцинський зазначає, що в приході церква існувала ще до 1760 року, а за іншими даними, це був храм Святого Миколая від 1657 року. У 1871 році поруч із церквою була збудована дерев’яна дзвіниця. З 1862 року в Іванівцях діяла церковно-приходська школа.

У 1929 році в Іванівцях створили колгосп «Нове життя». Його першим головою обрали Козака Яська Стаховича, пізніше — Соколика Івана, якого також було репресовано у 1938 році. Першими колгоспниками в Іванівцях були Г. Гуменюк, С. Козак, Й. Козак, К. Легкобит. У червні 1932 року на проривці цукрових буряків працювала бригада № 1 (бригадир Богайчук, ланкова Шимко), бригада № 2 (бригадир Поліщук), бригада № 3 (бригадир Ліфтичук).

03. Друга світова війна та повоєнний час

Мирну працю людей села перервав напад нацистської Німеччини. На початку липня 1941 року село було окуповане. Багато юнаків і дівчат окупанти вивезли на примусові роботи в Німеччину. Тих, хто залишився, використовували на будівництві кам’яної дороги Волочиськ–Хмельницький.

На початку березня 1944 року село визволили від окупантів воїни Червоної армії. В бою біля Гарнишівки загинув 101 радянський солдат. На фронтах війни загинули 163 односельчанина. За мужність і героїзм на фронтах орденами і медалями нагороджено 87 селян. М. С. Мартинчук удостоєний ордена Леніна.

Одразу після визволення села почалися польові роботи, тягловою силою були коні, воли, корови. У 1950 році два колгоспи Гарнишівки, Іванівців, Вигоди об’єднали в один під назвою «12-річчя Жовтня». Було побудовано шосейну дорогу через усе село, магазин, свинарник, контору колгоспу, чотирьохрядний корівник, приміщення сільської ради, молочний комплекс, клуб та майстерню у с. Гарнишівка, малий цегельний завод в Іванівцях.

У 1975 році об’єднали колгосп «Заповіт Ілліча» (с. Маначин) і «12-річчя Жовтня» під назвою «Заповіт Ілліча». У 1992 році відбулося роз’єднання колгоспу: села Вигода, Іванівці та Гарнишівка залишилися за колгоспом «Заповіт Ілліча». У 1995 році почався перехід від колективної власності на землю до приватної. Колгосп спочатку реформували в КСП, а пізніше — у СТОВ «Гарнишівське».

04. Сучасність та видатні люди

Сьогодні Іванівці входять до складу Волочиської міської територіальної громади Хмельницького району. За даними перепису 2001 року, населення становило 379 осіб. Село має власну церкву Введення в храм Пресвятої Богородиці, яка збереглася до сьогодні.

• А. В. Купчик Уродженець с. Іванівці, працював у Держплані СРСР