Ожигівці

Село розташоване на лівому березі р. Збруч. Можливо, назва села походить від слова «обжигать». Більше сто років тому в документах село мало різні назви: Ожегувці, Ожехівці, Ожоговці, Жигівці.

01. Заснування, давня історія та замок

Поселення Ожигівці вперше згадується в документах від 30 березня 1430 року, коли воно було подароване великим литовським князем Свидригайлом Івану Макосійовичу, нащадки якого стали називати себе князями Збаразькими. Ожигівці були центром Ожиговецького ключа (повіту). До складу Ожиговецького маєтку входили Нова Гребля (пізніше Збручівка), Соболівка, хутір Почапинці. До нього було приписане село Токи на правому березі Збруча, як передмістя під назвою Пригородок.

У XV столітті містечко Ожигівці називалося Новий Збараж, який поступово переріс у ремісничо-торгівельний осередок і адміністративний центр волості. Селяни платили численні податки феодалу і державі. Так, у 1583 році князь Степан Касозький брав у Новому Збаражі податок з 247 димів (господарств). Отже, можна собі уявити величину містечка, якщо врахувати, що з деяких осель податок не брався. Тут відбувалися не лише великі ярмарки, але й щоденна торгівля.

У кінці XVI — на початку XVII ст. у Новому Збаражі збудований замок. Населення містечка на той час становило понад 3 000 мешканців.

02. XVII–XVIII століття: війни, поділи та Токи

З 1613 року власниками містечка стали князі Вишневецькі. У 1618 році воно зазнало татарського нападу, було зруйноване і відтоді, за свідченням документів, «не піднялося». Згадуються Ожигівці в історичних документах про Визвольну війну українського народу 1648–1654 років. Тут в укріпленні Вишневецькі зробили великі запаси зброї, спорядження та продовольства. Біля Ожиговець Б. Хмельницький догнав кримського хана з військом, котре покинуло поле битви під Берестечком і втекло. Після закінчення визвольної війни Ожигівці залишилися і надалі під владою Польщі.

У 1764 році власником містечка став граф Чернецький, який жив у замку. У 1764 році передмістя Ожиговець на правому березі р. Збруч вперше в документах згадується як с. Токи. За другим поділом Польщі у 1772 році правобережжя Збруча і с. Токи відійшло до Австрії, а лівобережжя і Ожигівці — до Російської імперії. Припинилися торгові зв’язки, Ожигівці почали втрачати значення торгового центру, основним заняттям жителів стало землеробство, багато з них, особливо євреї, займалися контрабандною торгівлею. Але ще довго Ожигівці вважалися прикордонним містечком. Тут дислокувався Ожиговецький загін Волочиської бригади прикордонної сторожі, командиром якого був штабс-ротмістр П. П. Аблов. У 1886 році в Ожигівцях було більше 1 300 жителів, а у 1900 — майже 1 500. Землею у селі володів поміщик І. О. Малинський, який жив у Волочиську.

03. Церкви, освіта та початок XX століття

Костел згадується в документах під 1658 роком, але був зруйнований разом з містечком. У 1772 році Вишневецький спорудив костел з переробленої замкової вежі, де раніше була православна церква. Православна церква Різдва Богородиці згоріла від удару блискавки. Тоді тимчасово церкву помістили в будівлі старого костелу. Але з’явилися багато тріщин у стінах, і у 1886 році її розібрали. 1.08.1890 року спорудили нову церкву. До церковного приходу Ожиговецької церкви були приписані православні віруючі Нової Греблі, Соболівки та хутора Почапинці.

В селі діяло однокласне народне училище Міністерства народної освіти, в 1895 році в ньому навчалися 44 хлопчики і 4 дівчинки. Архівний документ Хмельницького історичного музею свідчить, що у 1875 році в Ожигівцях вперше відкрили сільське училище при православній церкві, в якому навчалося 47 хлопчиків і 11 дівчаток.

Жителі в основному займалися землеробством, але більшість землі була поміщицька. Землевласник Малинський Марк Еммануїл Зот Михайлович мав 1844 десятини землі. Життя селян було важким. Крім поміщицького тягаря, над ними висів ще й церковний. Церкві належало 108 десятин землі. Частину цієї землі повинні були обробляти прихожани своїми знаряддями. Священик лише давав насіння на посів.

До 1917 року село Ожигівці належало графу І. П. Малинському. Під час революції 1917 року жителі села почали розбирати поміщицьке майно, вирубували ліс. Найактивнішу участь у боротьбі за встановлення радянської влади в Ожигівцях брали селяни М. Ревуцький, К. Ровенець, Ю. Салко, А. Дишльовський, С. Садовський, К. Моцух та інші. Але в лютому 1918 року село окупували німецько-австрійські війська. В село прибули гайдамаки і наклали на жителів велику контрибуцію. Їх жорстокість привела до заворушення проти гайдамаків, організатором заворушення був П. Ярмошко. В 1919 році встановлюється радянська влада. Головою сільради обрали П. Лоця.

У травні 1919 року в селі дислокувалися підрозділи партизанського полку. Біля села відбулися бої з військами УНР, радянські війська відступили. Партизанський полк приймав участь в боях під Гусятином у складі Червоної Армії. Там загинули організатори підрозділів партизанського полку З. Ковальчук та С. Мосьондз. В липні 1920 року знову повернулися радянські війська, але ненадовго, з середини вересня поляки разом з армією УНР перейшли у контрнаступ і Червона Армія змушена була відступити. В жовтні 1920 року Польща підписала з радянським урядом перемир’я, її війська відступили за р. Збруч. Червона Армія перейшла в наступ, армія УНР з боями відступила до Збруча. В листопаді війська під командуванням генерала Омеляновича-Павленка перейшли Збруч біля Ожиговець і здали зброю полякам. Їх відхід прикривав генерал Ю. Тютюнник, який потім переправився з військом через Збруч у Польщу в районі Нової Греблі.

04. Радянський період та Друга світова війна

У 1921 році в селі був створений комітет незаможних селян на чолі з С. Садовським. Для постачання армії організовувалася заготівля хліба. Пізніше в селі почали діяти медпункт і початкова школа. У 1929 році в селі був створений колгосп, головою якого обрали вчителя Р. О. Гранатира. Першими трактористами були Ретявко Якилина, Жіноцький Антін, Ревуцький Григорій, Сеник Віктор, Кушнір Юстина. Головою сільради в цей час працював В. Винник.

У 1927 році в селі створили комсомольську організацію, секретарем якої обрали Григорія Гунько. Активними комсомольцями були Мотря Лаптута і Марія Громська. У 1931 році головою колгоспу працював Осадчук. У 1932 році бригадирами були С. Мосьондз, Сенько. У травні колгоспниці Г. Липа, П. Ревуцька, Ф. Гранатир, О. Гранатир, Х. Кашуба за день шарували цукрові буряки на площі 0,35 га при нормі 0,25 га. У червні С. Хаєцька, Ф. Сеник, Ф. Шахова вижали серпами за день по дві копи снопів кожна. Глафіра Липа вижала півтори копи, Федорка Садовська — одну копу і 30 снопів. Ланка Д. Мосьондз, що складалася з п’яти дівчат, жали за день по 2 копи кожна. Косарі Петро та Купріян Моцух за день косою скошували 45 сотих при нормі 40 сотих. Іван Новоставський скосив жниваркою за день 6,50 га. В той же час Мусія Безкоровайного та його родича Сеника за скошування зелених посівів засудили до позбавлення волі.

Масова колективізація призвела до репресій заможних селян та їх висилки у північні райони країни. Вивезли сім’ї У. Ревуцької, М. Ковальчук, О. Кашуби, Д. Турти. Сім’ю П. Гранатира вислали в Умань. В селі почалася нестача продуктів, наступив страшний голод 1933 року. Люди пухли і вмирали, за два роки померли від голоду 20 чоловік.

В 1937–1938 рр. в селі розібрали православну церкву. За словами старожилів, в церкві були дорогі ікони, а священик мав цінну бібліотеку, книги з якої були викинуті на вулицю та в рови. Лише дехто з письменних людей, боячись, підібрав якусь книгу. При церкві був чудовий сад з рідкісними деревами та кущами, який також знищили, лише деякі кущі люди попересаджували до себе.

До 1941 року в колгоспі було побудовано приміщення для худоби, місцеву електростанцію, контору артілі, млин, склад для зерна. Кращими виробничниками в цей час були комсомолка Юстина Ковальчук, дочка багатодітної розкуркуленої вдови Ганна Ровенець, І. Лаптута, В. Іванусь, Г. Дзюг та інші. У 1939 році кращі колгоспники села Лаптута І. Т., Іванусь В. Г., Дзюг Г. були учасниками Всесоюзної Сільськогосподарської Виставки в Москві.

В селі станом на 1 січня 1940 року був родильний будинок на 3 місця, троє сезонних дитячих ясел, які обслуговували 135 дітей, фельдшерський пункт, семирічна школа, в якій працювало 5 вчителів і навчалося 250 учнів. До війни головою сільської ради в Ожигівцях був С. Г. Садовський, секретарем — Ф. М. Винник.

З 5 липня 1941 року по 5 березня 1944 року село було окуповане німецькими загарбниками. На примусові роботи до Німеччини окупанти вивезли 135 чоловік, з них багато не повернулися у село. В роки війни загинуло 104 жителі села, багато повернулися з війни інвалідами. За мужність в роки війни нагороджено 152 односельчанина. Відбудова колгоспу і села проходила у важких умовах. Колгоспники передали артілі частину своєї худоби, коней не вистачало, орали биками та коровами.

05. Повоєнна відбудова та сучасність

У 1945 році почали повертатися фронтовики та вивезені до Німеччини сільські жителі. Нелегкими для ожигівчан були голодні 1947–1948 роки. Незважаючи на важкі часи, працювала школа, родильний будинок, фельдшерський пункт, клуб, бібліотека. З часом почали зростати здобутки колгоспу, покращився рівень життя людей. У повоєнний період першим головою сільської ради в Ожигівцях став Іван Салко, а першим головою колгоспу Будний, який пізніше був репресований та реабілітований посмертно.

У 1961 році Ожиговецька артіль ім. Сталіна об’єдналася з Вочковецькою. Об’єдналися й сільські ради. Сільська рада почала називатися Ожиговецькою. Центральною садибою колгоспу «Шлях до комунізму» стало село Ожигівці. На той час головою сільської ради працював Козак Сава Федорович, а головою колгоспу — Дишльовський Яків Петрович, який очолював його до 1975 року.

У 1967–1970 роках був побудований сільський будинок культури, магазин, з райцентру прокладено дорогу з твердим покриттям, село електрифікували. У 80-ті та 90-ті роки у колгоспі спорудили багато нових будівель, побудовано приміщення школи-дитсадка, два чотириквартирні житлові будинки для спеціалістів.

У 1993 році колгосп розділився на два: «Новий шлях» с. Ожигівці та ім. Івана Франка с. Вочківці. Сільська рада залишилася спільною. В 1993 році колгосп став колективним сільськогосподарським підприємством, а в 2000 році воно було реформоване в сільськогосподарський виробничий кооператив «Ожиговецький». У 2003 році сільську раду роз’єднали на Ожиговецьку і Вочковецьку. До складу Ожиговецької сільської ради ввійшли села Соболівка й Петрівщина. У 2005 році в селі Ожигівці на базі збанкрутілого СВК «Ожиговецький» створено приватне підприємство «Агромета», директором якого став Лемешко Василь Федорович.

Сьогодні в селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитячий садок, фельдшерський пункт, бібліотека, будинок культури, буфет, відділення зв’язку, один магазин приватної торгівлі і один магазин від ГВП «Світлана». Населення, яке проживає на території сільської ради, складає 502 чоловіка. Площа населеного пункту Ожигівці становить 150 га, Соболівки — 32 га, Петрівщини — 66 га. У травні 2008 року в Ожигівцях було встановлено пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років та політичних репресій.