Вочківці

Село розташоване на лівому березі річки Збруч. З його околиць походить крем’яна сокира мідно-кам’яного віку ІІІ тисячоліття до нашої ери, що зберігається у фондах Львівського історичного музею.

01. Давня історія, походження назви та церква

На відстані 2 кілометрів від північної околиці села виявлено рештки поселення раннього залізного віку. Воно розташоване на південному схилі мису між лівим берегом річки Збруч і правим берегом струмка в урочищі Зубова долина, навпроти с. Просівці. На цьому ж місці у ІІІ ст. поселилася община племен черняхівської культури. Серед знахідок трапився уламок глиняного кубка, що за формою і орнаментом імітує скляні античні кубки, які привозили у наш край з Північного Причорномор’я по Дністру та по Збручу.

За переказами, село одержало свою назву від того, що пан, який володів ним у давні часи, приймав у свій маєток бродячих «волочащихся» людей, надавав їм пільги, зводив житло і забезпечував службою, внаслідок чого багато з них осіли в маєтку. Село отримало спочатку назву Волочківець, пізніше почало називатися Волчківці. За іншою версією, назва походить від першого поселенця Волчка.

У 1750 році на кошти селян спорудили церкву Святого Георгія Побідоносця. У 1836 і 1861 роках її ремонтували. З 1864 року церква у Бальківцях стала самостійною, і до неї приписали церкву с. Вочківці. Настоятелем об’єднаного церковного приходу став священик з Вочковець Ф. Г. Пекарський. Священнослужителями при церкві Вочковець були: Павло Мартишевський (1748–1766), Пилип Малашевський (1766–1767), Феодор Борецький (1767–1784), Яків Дунаєвський (1784–1812), Каріан Назарович (1812–1831), Герасим Кипріянович Пекарський (1831–1858), Феодосій Герасимович Пекарський (1858–1864).

02. Від імперії до сучасності

Після третього поділу Польщі у 1793–1795 роках Правобережна Україна відійшла до Російської імперії, кордон проліг по річці Збруч. Вочківці ввійшли до Авратинської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. З 1772 року село належало графу Фрідріху Мошинському, пізніше перейшло у володіння графині Жозефіни Шембек. У 1836 році графиня провела нове розмежування полів, селянам відвела гірші землі та зменшила наділи. У відповідь селяни відмовилися відробляти панщину. У 1860 році Шембек продала землі графині А. Ледуховській.

У 1887 році в селі проживало 866 осіб, а у 1895 – 935 православних і 19 євреїв у 118 дворах. 4 жовтня 1885 року відкрили школу грамоти, де у 1895 році навчалися 28 хлопчиків і 5 дівчаток. У 1900 році завдяки вчителю Степану Українцеву відкрилася церковно-парафіяльна школа.

У роки Української революції 1917–1921 років село неодноразово переходило з рук у руки: тут побували загони різних армій, точилися бої. У 1920 році фронт стабілізувався по Збручу, і з 1920 по 1939 рік у Вочківцях знаходилася прикордонна застава. У 1931 році селянські господарства об’єдналися в колгосп імені Челюскінців. Голод 1932–1933 років тяжко позначився на селі: держава вилучала зерно, люди харчувалися гнилою картоплею, лободою, пухли з голоду. Голод тривав до жнив 1933 року.

Під час Другої світової війни село перетворилося на місце утримання військовополонених та німецьких антифашистів, яких змушували працювати на оборонних укріпленнях. Багато мешканців було вивезено на примусові роботи до Німеччини. У 1944 році село було звільнено частинами Унечської мотострілецької бригади 10-го Уральського добровольчого корпусу. За роки війни загинули 130 жителів села.

У повоєнні роки село відбудовувалося: з’явилися клуб, дитячі ясла, нові будинки, асфальтована дорога. Сьогодні в селі діє Вочковецька загальноосвітня школа І–ІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, церква Георгія Побідоносця. До 5 листопада 2003 року Вочківці входили до складу Ожиговецької сільської ради. Завдяки клопотанню депутата обласної ради М. Кирпиченка було утворено Вочківську сільську раду, до складу якої ввійшли населені пункти Петрівське і Вільшани. Сільським головою обрали Н. В. Щирбу, яка до цього 23 роки працювала вчителем сільської школи.

03. Видатні земляки

Вочковецька школа виховала людей, якими пишається село. Серед них — Олех Володимир Іванович, полковник у відставці, ветеран Другої світової війни, удостоєний 11 бойових нагород. З особливою шаною жителі згадують Михайла Івановича Кирпиченка — депутата обласної ради, генерального директора ВАТ «Укрелектроапарат» у Хмельницькому, який ніколи не забував своєї малої Батьківщини.

• Олех Володимир Іванович Полковник у відставці, ветеран Другої світової війни, удостоєний 11 бойових нагород
• Михайло Кирпиченко Депутат обласної ради, генеральний директор ВАТ «Укрелектроапарат», сприяв утворенню Вочківської сільської ради
• Н. В. Щирба Сільський голова Вочківської сільської ради, до обрання 23 роки працювала вчителем сільської школи