Гонорівка

Село розташоване на південно-західному та північному березі болотистої долини, з якої починаються витоки річки Грабарки. Нині цю долину займають ставки.

01. Походження назви та історія до XX століття

Назва села пішла, можливо, від латинського honor — честь, почесть, шана. Коли саме було засноване село, невідомо, але вже сама назва свідчить про те, що її дали селу польські шляхтичі. За спогадами старожилів, селом володів пан, який мав дочку на ім’я Гонора. Від її імені і походить назва села Гонорівка. За однією з версій, село було засноване в 1740 році.

Відомо, що в XIX столітті Гонорівка належала до Маначинської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. У 1887 році в селі було 196 жителів. Православні віруючі були приписані до церковного приходу с. Рябіївки. У 1896 році відкрили школу грамоти, в якій навчалися 21 хлопчик і 3 дівчинки. Вчив дітей селянин Ф. Очкур, котрий закінчив Купільське народне училище.

Більшістю землі в селі володів граф Ледуховський, котрий жив у Волочиську. Селянські земельні наділи були маленькі і становили 4 морги (морг = 0,5602 га). Тому селянам доводилося працювати на панських ланах та фермах за 15–20 копійок в день.

02. Радянський період, війна та сучасність

Після революційних подій 1917 року в селі виник комітет незаможних селян, котрий розділив панську землю між селянами. У 1931 році більшість селян Гонорівки були членами колгоспу, вирощували корів, коней, обробляли поля. Тракторами обробляли землю, сіяли та збирали комбайном механізатори Війтовецької машино-тракторної станції. У 1932–1933 роках селяни Гонорівки пережили голод.

У 1941 році розпочалася Друга світова війна. Більшість чоловіків були призвані в Червону армію і пішли на фронт. Люди, які залишилися у селі, допомагали радянським воїнам, що обороняли Гонорівку: рили окопи, споруджували укріплення. На початку липня село окупували нацистські війська. 30 селян вони примусово вивезли на роботи до Німеччини, двоє з них загинули в неволі. Біля села був лісок, у якому під час війни переховувалися партизани.

На початку березня 1944 року село було звільнене від окупантів частинами Червоної армії. Визволяючи Гонорівку, загинули у бою 16 радянських воїнів. Вони були поховані у селі, а на початку 60-х років відбулося перепоховання їхніх останків у братську могилу в селі Маначин. 37 односельчан загинули на фронтах Другої світової війни.

У 1952 році колгосп Гонорівки приєднали до колгоспу Маначина. Головою колгоспу був Смарунь, який розпочав будівництво сільського клубу. У 1956 році Гонорівка від’єдналася від Маначина і приєдналася до Рябіївки. Головою колгоспу працював Сирота Іван Устимович. У 1961 році в селі побудували магазин, а в 1965 році село було електрифіковане. У грудні 2006 року розпочато газифікацію Гонорівки. Підвідний газопровід проклали за кошти районного бюджету, а по селу — за кошти населення. Завершили газифікацію повністю у 2008 році.

У Гонорівці діє фельдшерсько-акушерський пункт, яким завідує Олійник Н. А. У 2007 році за кошти місцевого ПП «АгроНадра» село придбало новий будинок для ФАПу. На 1 січня 2006 року в селі було 76 дворів і 118 осіб, а на 1 січня 2008 року — 75 дворів і 116 осіб.

• Попович Петро Петрович Народився у 1953 році в Гонорівці. Проживає у Києві, працює слідчим у Міністерстві внутрішніх справ
• Л. М. Корнійчук та М. П. Тирчик Все життя пропрацювали у колгоспі доярками
• С. Ф. Попович Працювала ланковою
• П. Д. Попович Працював бригадиром