Гарнишівка

Село розташоване серед широкої долини правого берега річки Грабарка. Через нього пролягає шосе Волочиськ–Хмельницький, а за 0,5 км від південної околиці — колія Південно-Західної залізниці.

01. Давня історія та заснування

Біля східної околиці села, поблизу колишніх колгоспних ферм, на північ від дороги на Вигоду і Писарівку виявлено залишки поселення черняхівської культури ІІІ ст. Воно розташоване на орному полі лівого берега каналу. На тому ж полі знайдено уламок крем’яного серпа ІІ–І тис. до н. е. У селі, на городах на березі річки, неподалік від мосту, теж виявлені сліди стародавнього поселення.

Походження назви Гарнишівки неясне. Можливо, колись вона звучала трохи інакше, але з часом з неї випали якісь звуки або додалися. Припускають, що назва раніше могла звучати як Гавришівка (як село у Вінницькій області), ймовірно, від імені якогось Гавриша.

Історія Гарнишівки тісно пов’язана з історією Маначина, від якого її відділяє лише русло Грабарки. У минулому православні віруючі цих сіл входили до складу однієї церковної парафії. Гарнишівка, очевидно, виникла як невеличке поселення біля укріпленого містечка Маначин. Відомо, що у 1887 році в селі була досить велика кількість населення — 961 особа (в Маначині — 1 188).

02. Від поміщиків до XX століття

Село спочатку належало поміщикам Мошинським, а потім Ледуховським. У 1901 році землі у селі належали графині Ледуховській. Із розповідей старожилів відомо, що селяни з ранку до вечора працювали в поміщицькому маєтку, одержуючи за свою працю копійки; ніхто не піклувався про їхнє здоров’я та освіту.

Звістку про революційні події 1917 року селяни Гарнишівки зустріли з надією на краще життя та землю. У 1918 році поміщицька земля, реманент та худоба були поділені між безземельними та малоземельними селянами, а графські фільварки розвалені. Однак господарювати довго не довелося: почалася німецько-австрійська окупація, потім польська. Лише у кінці вересня 1920 року одна з дивізій Червоної армії зайняла село, фронт стабілізувався по річці Збруч. У 1921 році в селі був створений комітет незаможних селян, який займався розподілом поміщицької землі.

У 1929 році в Гарнишівці створили колгосп «12-річчя Жовтня». Головою обрали Пастуха Пантелія, однак він працював недовго. Тоді в селі Вигода, у хаті Х. А. Кубика, зібралися до 40 осіб і обрали головою колгоспу Я. М. Кубика, який працював на цій посаді до 1938 року. Цього ж року його було репресовано і розстріляно в Кам’янці-Подільському. Першими колгоспниками були Кубик Харитон, Кубик Юхим, Петрук Карпо, Татаревський Сава, Оліх Кіндрат. За особливі досягнення в рослинництві колгосп «12-річчя Жовтня» був премійований автомобілем «Победа», однак голова колгоспу Я. М. Кубик відмовився від легкового автомобіля й натомість взяв два вантажних.

03. Голодомор, війна та повоєнна відбудова

Не оминув колгосп Гарнишівки голод 1932–1933 років. Особливо страждали одноосібники, котрі не вступили до колгоспу: на них накладалися великі державні податки, які вони не могли сплатити. У одноосібників відбирали останнє зерно. 13 липня 1932 року було затримано Т. Цегенька, котрий нарізав колосків на колгоспному полі; за таке діяння могли засудити на кілька років позбавлення волі або до розстрілу. Того ж року, у липні, колгоспник Ю. Юхимин накосив 41 сніп жита з поля, яке усуспільнив при вступі до колгоспу, але правління колгоспу не вжило до нього жодних заходів. У серпні 1932 року було виявлено розкрадання буряків та гички у колгоспі, а колгоспниця Д. Мосьпанова вкрала 10 кілограмів гороху. Голод відступив влітку 1933 року, коли було намолочене перше зерно нового врожаю. Млина в селі не було, мололи зерно на ручних жорнах.

Після голоду життя почало налагоджуватися. У селі відкрилися школи в приміщеннях кращих хат, при них створили лікнепи для дорослих. У Гарнишівці першим вчителем був Скоропадський з с. Гонорівки, потім Й. М. Грабовський з Маначина, Будна Тетяна, Щабельська Ганна з Івановець.

Мирну працю перервав напад нацистської Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року. На початку липня село було окуповане німцями. Багато юнаків і дівчат окупанти вивезли на примусові роботи до Німеччини. Тих, хто залишився, використовували на будівництві кам’яної дороги Волочиськ–Хмельницький. Житель с. Вигода П. С. Кубик був членом підпільної групи, яка виникла у 1942 році в Маначині.

На початку березня 1944 року село було звільнено від окупантів частинами Червоної армії. В бою біля Гарнишівки загинув 101 радянський солдат. На фронтах війни загинули 163 односельчанина. За мужність і героїзм на фронтах орденами і медалями нагороджено 87 селян. М. С. Мартинчук удостоєний ордена Леніна.

04. Сучасність та видатні земляки

Одразу після звільнення села почалися польові роботи; тягловою силою були коні, воли, корови. У 1950 році два колгоспи Гарнишівки, Іванівців та Вигоди об’єднали в один під назвою «12-річчя Жовтня». До 1985 року головами колгоспу працювали Поморський, В. Рак, Хом’яков, І. Л. Лисенко, П. І. Богай. Було побудовано шосейну дорогу через усе село, магазин, свинарник, контору колгоспу, чотирьохрядний корівник, приміщення сільської ради, молочний комплекс, клуб та майстерню у Гарнишівці.

У 1975 році об’єднали колгосп «Заповіт Ілліча» (с. Маначин) і «12-річчя Жовтня» під назвою «Заповіт Ілліча». У 1992 році відбулося роз’єднання: села Вигода, Іванівці та Гарнишівка залишилися за колгоспом «Заповіт Ілліча», а Маначин та Червона Гірка — за колгоспом імені Лесі Українки. Того ж року роз’єдналася сільська рада, головою виконкому Гарнишівської сільради обрано В. А. Ніщуна.

У 1995 році почався перехід від колективної власності на землю до приватної. Колгосп спочатку реформували в КСП, а пізніше — у СТОВ «Гарнишівське», головою якого обрали П. І. Богая. Земельна частка кожного пайовика складала 2,9 гектара. Економічна криза останніх років ускладнила життя селян: постійна невиплата зарплат, низькі врожаї, відсутність якісної техніки спричинили пустування земель. Молоді люди виїжджають на заробітки за кордон.

Головою сільської ради з 2002 року працює В. А. Ніщун, головою СТОВ «Гарнишівське» — В. Ящук, бригадиром тракторної бригади — В. В. Ковальчук, завклубом Гарнишівки — Л. В. Стиран, завідувачкою бібліотеки — Л. В. Деркач, завідувачкою медпункту — Н. П. Михайлишин. На 30 вересня 2007 року «Подільська аграрна компанія» реконструювала приміщення громадської ферми і приступила до вирощування птиці на м’ясо.

Кількість жителів Гарнишівки станом на 2007 рік — 466 осіб, з них працюючих — 207, пенсіонерів — 153, дітей шкільного віку — 80, дошкільного — 26.

Видатні люди сільської громади: А. В. Купчик — уродженець с. Іванівці, працював у Держплані СРСР; І. С. Шимко — уродженець с. Гарнишівка, працює у відділі комунального господарства Кабінету Міністрів України. Трудівники сіл сільської ради, нагороджені державними нагородами: орденом Леніна — С. П. Поліховська та А. П. Білокриницька, орденом «Знак Пошани» — Г. П. Богайчук, Г. А. Легкобит, Б. П. Прозоровський.

• І. С. Шимко Уродженець Гарнишівки, працює у відділі комунального господарства Кабінету Міністрів України
• С. П. Поліховська Нагороджена орденом Леніна
• А. П. Білокриницька Нагороджена орденом Леніна
• Г. П. Богайчук Нагороджений орденом «Знак Пошани»
• Г. А. Легкобит Нагороджений орденом «Знак Пошани»
• Б. П. Прозоровський Нагороджений орденом «Знак Пошани»