Богданівка

Село розташоване на правому березі річки Рудка (права притока річки Случ). Струмки оточують село майже з усіх сторін, а поруч пролягає давній шлях з Кам’янця-Подільського до Білогір’я і далі на Волинь.

01. Заснування села та історія до початку XX століття

Вперше село згадується в документах XVIII століття. Вважається, що воно було засноване приблизно в 1720 році. Існує дві народні легенди про походження назви Богданівка. Згідно з першою, село названо на честь Богдана Хмельницького, хоча історичних даних про перебування гетьмана на цій території немає. Друга версія виводить назву від слів «Богом дано», адже мальовничі краєвиди, родючі ґрунти та чудовий клімат ніби дійсно дані місцевим жителям Богом.

Здавна жителі села займалися землеробством, частково — скотарством. Всі сільськогосподарські угіддя площею 450 гектарів належали поміщику Жуковському. У ті часи в селі діяла церква та церковно-парафіяльна школа, в якій навчалися 10–14 дітей. У 1905 році сільська громада збудувала нове приміщення школи, яке мало чотири класні кімнати та читальню, де книги були переважно релігійного змісту.

Події Української революції 1917–1921 років змінили традиційний уклад життя селян. У 1918 році було створено земельний комітет на чолі з М. П. Корб’юком, який займався розподілом поміщицької землі. У 1921 році в приміщенні церковно-парафіяльної школи відкрили початкову трудову школу, де навчалося 50 дітей (вона діяла до 1935 року). У 1923 році було створено Богданівську сільську раду, головою якої обрали М. П. Корб’юка.

02. Колективізація, Друга світова війна та сучасність

У 1930 році одинадцять місцевих господарств об’єдналися, а через рік організували колективне господарство «Вигода» із земельним фондом 23 га. Головою обрали Ю. Н. Кравця. Розпочалася примусова колективізація та кампанія з «розкуркулення». Родини заможних селян, які не бажали вступати до колгоспу, примусово виселяли на північ СРСР, інші виїздили за межі України. У 1929 році було зруйновано сільську церкву. Трагедія Голодомору 1932–1933 років не оминула Богданівку — від голоду померли 10 селян. У 1936 році збудували клуб для культурно-масової роботи.

Під час Другої світової війни, 7 липня 1941 року, село окупували нацистські війська. За період окупації на примусові роботи до Німеччини було вивезено 123 жителі села. 8 березня 1944 року село було звільнено від окупантів частинами Червоної Армії. 49 радянських воїнів загинули під час цих боїв, їхні імена викарбувані на братській могилі. Ще 92 мешканці села загинули на фронтах війни.

Після звільнення розпочалася відбудова господарства, яке очолив К. Н. Кравець. У 1951 році господарства Богданівки, Нової Греблі, Іванівки і Червоного Острова об’єдналися в один колгосп «Більшовик» під керівництвом Т. К. Лабазюка. Господарство досягло високих виробничих показників і посіло друге місце у Базалійському районі. У 1953–1954 роках було проведено електрифікацію села, а в 1965 році електролінії підключили до державної мережі. Період 1964–1981 років став часом активної розбудови: було введено в дію фельдшерсько-акушерський пункт, середню школу, тваринницький комплекс, тракторну майстерню, зернотік та торговий центр. У 1971 році населення села становило 1 001 особу.

Значний внесок у розвиток села зробили місцеві медики, освітяни та працівники культури. Подружжя Базалійських пропрацювало у сільському закладі охорони здоров’я з 1951 по 1993 рік. Понад 25 років сільський клуб очолював Д. Г. Кучер. 41 рік свого життя присвятив навчанню дітей педагог М. Г. Гринчук, з яких 27 років він був директором Богданівської середньої школи. Працівниця ферми О. П. Кучер була нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», а також Золотою медаллю «За успіхи в народному господарстві». Її колега М. А. Панасюк також мала орден Трудового Червоного Прапора.

• В. Я. Бурбан Редактор журналу «Ранок» та газети «Культура і життя»
• А. Устимович Письменник
• Г. М. Гринчук-Савка Заслужена артистка України
• О. І. Петрук Заступник голови райвиконкому, завідувач районним відділом освіти

За період незалежності України колективне сільськогосподарське підприємство було реформоване у товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор». На сьогодні у селі налічується понад 250 земельних паїв у приватній власності. На території сільської ради функціонує три фермерських господарства, які обробляють 56 гектарів землі. Збережено всю мережу закладів соціальної сфери: діють фельдшерсько-акушерський пункт, загальноосвітня школа, сільський будинок культури. На кошти місцевих парафіян збудовано храм Української Православної Церкви. У населеному пункті прокладено газову мережу, а більшість доріг мають тверде покриття.