Історичні місця верхнього НадзбруччяМаршрутиФото

Пуща Відлюдника в Медоборах

Пуща Відлюдника, яку бережуть Давні Боги та одноокий Один

Печера Відлюдника
Печера Відлюдника

Рівноапостольний князь Володимир Великий щиро вірив у силу Слова, але у теологічних диспутах покладався лише на гостроту меча. Волхви крутий норов Святославовича знали, тож після знаменитого масового купання киян у Почайні (деякі вважають що хрещення відбулося у Дніпрі, але це не так) швиденько чкурнули чим подалі. Як казав поет: «Волхви нє боятся моґучіх владик…», – але береженого Перун, а також Світовид, Дажбог, Стрибог, Лада та всі інші Боги бережуть.

Ці гори стали останнім оплотом Давньої Віри
Ці гори стали останнім оплотом Давньої Віри
Збруч
Збруч
Збруч
Збруч
Під вербами теж Збруч
Під вербами теж Збруч
Ппредсвітанкові сутінки і трішки туману
Ппредсвітанкові сутінки і трішки туману

Притулком для служителів старого культу стали надзбручанські гори. Тут виникає унікальна релігійно-політична формація відома як «Збручанський культовий центр» (ЗКЦ). Принаймні, саме цю версію свого часу висунули знані історики-славісти Ірина Русанова та Борис Тимощук. В популярній літературі це утворення носить більш барвисті назви: «Язичницький Ватикан», «Республіка волхвів», «Язичницький Афон» тощо. 

Ядром «Країни волхвів» були чотири священні городища: Звенигород, Богит і Ґовда, що стояли на правому березі Збруча, та Іванківецьке — на лівому. Крім них діяли ще безліч дрібних святилищ.

Рів і вал, що оперізує Звенигород
Рів і вал, що оперізує Звенигород
Вал
Вал
Рів та вал Звенигороду. Квітне ведмежа цибуля (черемша)
Рів та вал Звенигороду. Квітне ведмежа цибуля (черемша)
То й ж вал, але з внутрішього боку городища
То й ж вал, але з внутрішього боку городища
Черемга цвіте з кінця квітні по початок травня. Найкращий час відвідати Пушу — першотравневі вихідні.
Черемга цвіте з кінця квітні по початок травня. Найкращий час відвідати Пушу — першотравневі вихідні.

Найголовнішим і найбільшим серед них був Звенигород. У період розквіту за розмірами він майже не поступався тогочасному Києва (правда без посаду та Подолу). 

До комплексу язичницьких святилищ Звенигорода входила невелика печера, нині відома як «Печера відлюдника». Розташована вона у підніжжі дуже мальовничого скельного пасма, що на самій вершині Звенигородської гори.

У популярній літературі виникнення «Печери відлюдника» зазвичай пов’язують з якимось святим чоловіком, який поселився у цих краях десь у тридцятих роках ХІХ ст. Він, мовляв, і видовбав собі у скелях отаке от житло. 

Насправді ґенеза цієї печери набагато давніша і, досить ймовірно, її історія бере свій початок навіть не за волхвів. На це вказує ряд ознак. Зокрема скельне пасмо несе на собі певні сліди людського втручання. Наприклад величезні, щільно підігнані одна до одної багатотонні плоскі брили, що стирчать під скелею, явно не природна формація, а встановлені людьми. Крім того біля печери бачимо 2 дольмени.

Дольмен
Дольмен

Зауважимо, що «забавки» у мегаліти не властиві для слов’янського язичництва, а притаманні набагато давнішим часам доби міді та ранньої бронзи. Фактично весь Звенигородський скельний масив та печера є колосальною напіврукотворною мегалітичною структурою.

Зруйнований дольмен
Зруйнований дольмен

«Першовідлюдники», очевидно, були досить ревними у боротьбі зі спадщиною Давніх Богів. На скелях видно кілька утворень, які є слідами знищених зображень. Крім того на верхівці пасма бовваніють рештки зруйнованого дольмену. Скинути величезну плиту, що його перекривала, завдання не з легких, але ті впоралися.

З барельєфів уціліла лише личина, вирізьблена над входом до печери. Є версія, що вона відноситься до часів коли тут жили готи і це зображення бога мудрості та війни Вотана (він же Один). Як відомо з саг той був однооким – друге своє око Вотан-Один пожертвував аби напитися із джерела Міміра, що дарує мудрість. Добре видно, що одне око на личині — вирячене, а інше — ледь окреслене. Саме так зображали Одина на скелях Скандинавії.

За іншою версією це творчість вже християнських відлюдників і зображено тут Христа, або якогось Святого, – найшвидше Онуфрія Великого. При певній фантазії у нерівностях скелі можна побачити довге волосся та бороду.

Житлова камера з лежаком
Житлова камера з лежаком

Печера складається з двох камер-комірчин. Одна — для молитви, друга — для житла. У молитовній частині сьогодні влаштовано невеличку капличку та встановлено простенькі ікони. В «житловій» – досі зберігся кам’яний лежак.

Архаїчний хрест висічений на стіні "молитовної" частини
Архаїчний хрест висічений на стіні “молитовної” частини

Найдавніша частина печери – «житлова». Від початку це був відкритий природній грот-навіс, у якому, можливо, колись функціонувало язичницьке святилище. Що сьогодні вважається лежаком, швидше за все, було вівтарем. З часом природну щілину у скелі розширили до печери, а первісний грот відділили від зовнішнього світу мурованою стіною.

Жертовник. Також добре видно, що "житлова" частина — то відділений муром колись відкритий грот-навіс
Жертовник. Також добре видно, що “житлова” частина — то відділений муром колись відкритий грот-навіс

На майданчику перед печерою впадає у вічі велика прямокутна каменюка. Це один з прадавніх вівтарів, що зберігся від дохристиянських часів. 

Що відлюдники  обжили Пущу раніше першої третини  XІХ століття яскраво свідчить фрагмент фігури Св. Онуфрія Великого, що стоїть у «житловій» частині печери.

Нижня частина фігури Св. Онуфрія та фрагмент кам'яного хреста з Всевидячим оком.
Нижня частина фігури Св. Онуфрія та фрагмент кам’яного хреста з Всевидячим оком.

Св. Онуфрій Великий прожив у пустелі 60 років і вважається найавторитетнішим християнським відлюдником (анахоретом). Власне він й започаткував відповідну духовну практику.

Добре видно довжелезну бороду та ноги Святого
Добре видно довжелезну бороду та ноги Святого

Зображення святого традиційно встановлювали в печерах та гротах де усамітнювалися люди, які бажали повторити Його духовний подвиг. 

За стилістикою фігура звенигородського Св. Онуфрія належить принаймні до XVIII ст. Можливо навіть XVII-го… Але відлюдники тут завелися аж ніяк не раніше XVІ ст., коли на теренах Поділля почала масово поширюватися практика анахоретства і, відповідно, шанування Св. Онуфрія. У ситуації з «Пущею» варто говорити про цілу династію звенигородських відлюдників, які змінювали один-одного впродовж кількох століть.

Світлина 1930-х років. Біля входу видно верхню частину фігури Св. Онуфрія
Світлина 1930-х років. Біля входу видно верхню частину фігури Св. Онуфрія

Що стосується конфесійної приналежності, то з впевненістю в 99% можна стверджувати, що відлюдники найвірогідніше були православними, а по тому – греко-католиками. На це вказує кілька ознак. Зокрема на наших теренах анахоретство Західній Церкві не властиве. З іншого боку – маємо рештки тесаної з каменю сакральної фігури, що не відповідає православній традиції, а от римо-католицькій та унійній – ще й як! У самій ж печері маємо чисельні графіті виконані церковно-слов’янською, латиною та польською. Останнє теж вказує на унійну традицію. 

Анахоретство широко практикувалося ченцями греко-католицького ордену чину Святого Василія Великого. У цьому ключі місцеві відлюдники, принаймні в XVIII ст., мали досить тісні контакти з сусіднім Сатанівським монастирем, що на той час належав василіанам. Не варто відкидати, що впродовж певного проміжку часу «династію відлюдників» складали якісь особливо ревні у вірі монастирські ченці. Прив’язка печер до Сатанівського Троїцького монастиря прослідковується й в тому, що раніше на Трійцю жителі довколишніх сіл проводили масштабну хресну ходу від с. Кринцилів (Крутилів) до печер. Правда від 1947 р. проводити процесію заборонили комуністи. 

За спогадами старожилів останній звенигородський відлюдник трагічно загинув у серпні 1914 р. від кулі якогось російського солдата. За іншими свідченнями він помер від старості десь на початку двадцятих років минулого століття.

Св. Онуфрій був не єдиною сакральною фігурою, яка прикрашала «Пущу відлюдника». Зокрема раніше тут можна було побачити скульптуру «Ісус в гробу». Цікаво, що у якості символічної печери-гробівця відлюдники використали один з давніх дольменів! Людина, яка встановила фігуру мертвого Ісуса саме тут, добре розуміла, що це за місце. З давніх-давен дольмени виконували роль своєрідного проходу між світами. Тож тут спостерігався подвійний символізм — мертвий Ісус, який незабаром має воскреснути, лежав на межі світів живих та мертвих.

Фігура Ісуса зникла по Другій світовій війні разом з верхньою частиною скульптури Св. Онуфрія. Остання, як добре видно на старій світлині, колись стояла біля входу до печери.

Сліпий яр
Сліпий яр

Якщо постаралися комсомольці, то давні скульптури, чи їхні фрагменти, вірогідно, треба шукати десь в Сліпому Ярі, що тягнеться вздовж Пущі

В центрі Крутилова/Кренцилова, звідки починається шлях до Пущі, в очі впадає невеличка скеля зі старезним кам’яним хрестом на краєчку. Це так званий «Хрест Свободи». В 1848 р. такі хрести ставили чи не в кожному західноукраїнському селі. Так селяни відзначали скасування панщини в Австро-Угорській імперії.

Хрест Свободи
Хрест Свободи
Ліворуч корал-ругоза, праворуч теж оугоза але менший
Ліворуч корал-ругоза, праворуч теж оугоза але менший
Моховатки та шкаралупа морської лілії
Моховатки та шкаралупа морської лілії
Колоніальні корали вимерлого роду Favosites. У верхньому лівому кутку ругоза (?)
Колоніальні корали вимерлого роду Favosites. У верхньому лівому кутку ругоза (?)
Моховатка Lyropora (корал Tabulata?)
Моховатка Lyropora (корал Tabulata?)

Скеля під хрестом – справжнісінький палеонтологічний музей, у якому можна побачити скам’янілі рештки багатьох мешканців давнього океану Палеотетіс. 

Є тут кілька різновидів колоніальних та одиночних коралів, черви-серпули, губки тощо. Але головна окраса, – дуже красиві моховатки. Виходячи з наявності коралів-ругоз ці вапнякові відкладення належать до формацій Силуру.

А це — сучасна живність. Скрипун мармуровий. Сидів біля печери
А це — сучасна живність. Скрипун мармуровий. Сидів біля печери

Увага! «Пуща відлюдника», Звенигород та цілющі джерела знаходяться на території заповідника «Медобори». До них прокладено добре промарковану екологічну стежку. От лише нею й ходіть. Топтати рослинність за межею стежок, зривати квіти, репетувати, включати голосно музику, смітити тощо — суворо заборонено. Пам’ятайте — ви в заповіднику. 

Вуличка (ліворуч), якою починається дорога до Пущі
Вуличка (ліворуч), якою починається дорога до Пущі

Порада по маршруту. Похід до Пущі Відлюдника з печерою краще поєднати з екскурсією Сатановом. Тим більше це практично поруч. 

Десь за 3-4 км від Сатанова знаходиться село Кринцилів. Його «зазбручанська» частина відноситься вже до Тернопільської області. Від 1950-х років, її перейменували на Крутилів (аби не було плутанини).

Перейшовши (переїхавши) мостом через Збруч потрапляєте на чималу площу. Тут варто залишити авто і далі пішечки. Праворуч – скеля з Хрестом Свободи, ліворуч вуличка, що круто забирає догори. 

Дорога до печери
Дорога до печери

От нею й прямуйте. Вийдете на лісову дорогу. Йдіть не звертаючи верхньою частиною. Дорога виведе просто до валів Звенигороду та Пущі з печеркою. Не заблукаєте, там всюди вказівники. 

Рослина схожа на калу — кліщинець східний, арум східний (Arum orientale)
Рослина схожа на калу — кліщинець східний, арум східний (Arum orientale)
Джерело Янгола. Колись його прикрашала давня скульптура янгола, але років 20 тому її вкрали в чиюсь колекцію.
Джерело Янгола. Колись його прикрашала давня скульптура янгола, але років 20 тому її вкрали в чиюсь колекцію.

Від печери варто спуститися до цілющих джерел. Знову ж – всюди вказівники й гарно натоптана стежка. Випивши смачної води вже долиною Збруча повертаємося до Кринцилова (Крутилова). 

Долина Збруча
Долина Збруча

Дорогою милуємося на неймовірні пейзажі. Можна, все проробити в зворотному порядку (спочатку джерела, а по тому – печера) але підніматися на круту гору важче ніж спускатися. 

Наразі все. Сподіваємося, що цей випуск “Віртуальних витрішок” не тільки потішить читачів, але й допоможе спланувати власні мандри.

Related posts

Краєзнавча екскурсійна поїздка для волочиських школярів до історичної Тарноруди

Лора Підгірна

«Скажений млин» та привид шляхтича

admin

Анатолій Резнік. Картоплярство – як одна із можливостей для Волочиської громади

Лора Підгірна

Leave a Comment