Земля Подільська – край дивовижного Товтрового кряжу. Чи бачили ви ще десь гори, що наче виросли посеред безмежних ланів? Це Товтри.
Цей чудовий куточок Тернопілля люди назвали Медоборами через густі ліси, сонячні луги і наповнені медом та росою трави. І саме в цій частині кряжу, на території Тернопільської області з метою збереження унікальних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу, використання їх в наукових цілях та природоохоронній роботі утворено у 1990 році природний заповідник площею 9455 га. Заповідний режим передбачає заборону у ньому будь-якої діяльності, що порушує природну рівновагу.
Товтри – це залишок великого бар’єрного рифу, який існував у прибережних водах теплого Сарматського моря 15-20 млн. років тому. Вони збереглися на поверхні землі в їх первісному стані з характерними ознаками і формами, тому пасмо є унікальною пам’яткою геологічного минулого, подібного якому немає у всій Європі. Вершини пасма утворюють мальовничі скелі, кам’яні поля, утворені десятками різновидностей вапняків з численними рештками відмерлих морських організмів: серпул, молюсків, водоростей.
Чимало тут різноманітних карстових форм, серед яких і єдина в області вертикальна печера Перлина, відвідини якої потребують спеціальної підготовки.
Є у Медоборах і карстові озера, що не мають … дна. У найлютіші морози вони не замерзають і світяться, як вікна. Озерцята знаходяться поблизу с. Вікно Гусятинського району. Їх плеса, облямовані вапняковими породами, діаметром 9 м., а глибиною 4 м. За чисту кришталеву воду з фіолетовим відтінком, яка постійно витікає з них, у народі їх називають “Вікнини”.
До нині збереглися тільки дві „вікнини”: Синє і Бездна. Діаметр їх плес сягає дев’яти метрів, глибина – чотирьох. Вода в озерцях надзвичайно прозора – видно чашоподібне вапнякове дно. Коли дивитися у воду іншого озерця, то відчувається якась неймовірна глибінь і, здається, що доторкаєшся до чогось древнього і таємничого. Можливо, такі відчуття й думки виникають від того, що за легендами озера не мають дна. Існує також переказ, що хтось, упіймавши рибу, вчепив їй дзвіночок і випустив у вікнину. Через деякий час її зловили у Збручі, біля села Тарноруда , що за 25 км звідти. За іншим переказом – бика, що втопився в озері, виловили знову ж таки в річці за багато кілометрів.
Сьогодні на території Медоборів функціонує три екологічні стежки: “Гостра”, “Бохіт” та “До пущі відлюдника”. Кожна з них це науковий маршрут, повний загадок і таємниць. Довжина науково-пізнавальної стежки “Гостра” складає 1,2 км. Назва гори походить від конфігурації товтри (гори), яка в минулому мала гострий шпиль. Маршрут прокладений через вершину бічної товтри, на якій збереглися степові та наскельно-степові угруповання рослин. Саме на цій горі зростає білий ясенець, названий у народі “неопалимою купиною”. Оберігаючи себе від злих намірів, рослина виділяє етилові спирти, які на сонці спалахують яскравим полум’ям. Ростуть у Медобоах і зозулині черевички—одна з найгарніших орхідей, яку в Європі взято під охорону ще на початку ХХ ст. А загалом у Медоборах проростає 120 видів рослин, з яких 29 занесено до Червоної книги України.
Багата територія заповідника і історичними пам’ятками.
На горі Бохіт знаходиться святилище, де стояв знаменитий Збруцький ідол (Світовид) – бог давньоруських слов’ян, визначна пам’ятка культури. Скульптурне зображення Світовида знайдено неподалік у річці Збруч 150 років тому. Сьогодні оригінал Збруцького ідола знаходиться у Краківському археологічному музеї, а макет – можна оглянути у Гусятинському краєзнавчому музеї.
Поруч ще два язичницьких городища: Говда і Звенигород. Неймовірно, але городища й донині не заростають лісом, хоч пройшло вже чимало століть..jpg "товтри тарноруда")
Пущу Відлюдника, як називають її місцеві мешканці, здавна облюбували собі аскети. Інформація про те, хто з них і коли поселився тут загубилася у товщі віків. Однак язичницький знак, вирубаний у камені над входом засвідчує, що одними з перших її жителів були наші предки-погани. Відомості ж про останнього відлюдника, який будучи глибоко віруючою людиною втік сюди від мирського життя, датуються початком ХХ століття. Нині у печері обладнана каплиця, в якій на Зелені свята відправляють велику службу Божу. У всі інші дні бажаючі вільно можуть оглянути спартанське помешкання багатьох поколінь аскетів.
