Мирівка (Немиринці)

Село розташоване на обох берегах р. Бовванець та її притоки р. Сороки. Первісна назва села — Немиринці. Воно перейменоване на Мирівку в 1963 році, назва походить від місцевого колгоспу «Мир».

01. Давня історія та XIX століття

Біля східної околиці села, на лівому високому березі р. Бовванець виявлено сліди поселення общини племен черняхівської культури ІІІ ст. На відстані близько 30 м на захід від тракторного стану під насипом кургану був похований наш прадавній предок І тис. до н.е. На жаль, насип кургану майже розораний і ледь помітний на полі.

Сільська церква Воскресіння Христового споруджена у 1760 році з дуба, на кошти парафіян. Була уніатською, а в 1761 році повернулася в православ’я. Церкву ремонтували у 1848 і 1868 роках. До церковного приходу приписані православні віруючі с. Копачівки Першої і с. Закутини. В складі приходу 159 дворів і 1260 прихожан. В селах було 334 католики та 24 євреї.

У 1795 році після третього поділу Польщі наш край був приєднаний до Російської імперії. Немиринці спочатку належали до Немиринецької волості, а з 1870 року — до Волочиської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

Більшість землі у селі була у власності поміщиків-поляків Сокольницьких, Држевицьких, Яблонських. В кінці XIX ст. три частини бувшої поміщицької землі належали селянам братам Павлові і Семенові Мельничукам, а одна частина — селянинові з с. Федірки Никифору Лопушинському. Земельний наділ немирівських селян складав 9 десятин.

У 1909–1911 рр. в селі на постої був підрозділ драгунів російської армії. В 1911 році драгуни передислокувалися у Волочиськ. Два драгуни, Ю. Кальченко з Полтави і П. Косов з Тули, оженилися на сільських дівчатах і залишилися жити в Немиринцях.

02. Революція, колективізація та Голодомор

Після революції 1917 року та Громадянської війни радянська влада в селі встановилася в 1920 році. Поміщицьку землю селяни поділили між собою. В 1924 році в селі створюється комітет незаможних селян. В період Громадянської війни господарство селян дещо занепало і самотужки обробляти землю було важко, селяни почали об’єднуватися в Товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ) по 8–10 господарств. В них була державна молотарка і жатка. Першим головою сільської ради Немиринець обрали Т. Г. Нікітюка, а потім С. Чагайну, який у 1937 році був репресований.

Колгосп у селі утворили в 1929 році. Головами колгоспу працювали у 1929–1941 рр. Морзінський (розстріляний у 1937 році), С. Олійник, який відзначився особливою жорстокістю і змушений був виїхати з села, Басистюк, Теодорович, В. Г. Крет.

У 1930 році селяни протестували, забирали худобу та реманент з колгоспу додому, однак на 1931 рік колективізацію було завершено. Незгідних вступати в колгосп вислали за межі області, зокрема сім’ї Купріяновича, Ніцевича, Й. Пернацького, М. Кормана, С. Пюрко, А. Чагайна, С. Чагайна, А. Кормана, Ф. Пюрко, К. Мельника.

У 1932 році в колгоспі з’явився трактор марки «Фордзон». Першими трактористами були Ю. Т. Мельник та М. В. Дударчук. Бригада № 1 (бригадир Мельник) нажала серпами за один день 48 кіп. На жнивах М. Дударчук, Нікітюк, Я. Мартишевський перевиконали норму на 150%. У бригаді № 2 жінки М. Чагайна, В. Сідорчук нажали серпами по півтори копи замість однієї. В тому ж році бригада будівельників (бригадир Козинецький) збудувала цегельню, вапнярку, телятник, майстерню, пташарню. На будівництві працювали теслярі І. М. Нікітюк, Т. Довгань, О. Шовкун, Т. Мельник, С. Гримайло, Дацула.

У червні 1932 року знизилися темпи здачі молока селянами на маслозавод ст. Війтівці. У селі молоко здавали лише 16 селян, при тому здавали один раз на п’ять днів, а багато зовсім перестали здавати. Це були ознаки голоду, у населення не вистачало продуктів, тому харчувалися переважно молоком. В результаті вилучення у селян і в колгоспі всього врожаю зернових в 1932–1933 рр. село охопив голод. Старожили розповідали, що доводилося їсти полову, листя, гнилу картоплю, мілясу. Під час дозрівання зернових люди масово виходили на колгоспні поля і зрізали колоски жита, пшениці, лущили горох, рятуючись від голодної смерті. Однак, близькість кордону та той факт, що колгоспників трохи харчували на роботах, вберіг жителів села від голодної смерті.

У 1932 році вчителем в сільській школі був М. Вознюк, а у 1934 році — В. О. Ніцевич. До війни і після війни дитячим садком завідувала М. Т. Мельник.

У 1940 році село охопила епідемія дифтерії, померли майже всі діти 1940 року народження.

03. Друга світова війна та повоєнна відбудова

Однією з найстрашніших сторінок в історії села була Друга світова війна 1941–1945 рр. і нацистська окупація. Німці грабували населення, забирали худобу, зерно, майно, продукти харчування, гонили людей на спорудження окопів. Їм у цьому допомагали старости та їх помічники з числа місцевих жителів К. Мельник, К. Копець, Д. Шовкун. В селі, на місці теперішнього тракторного парку, знаходився німецький штаб, а на місці теперішньої вул. Кленової базувався підрозділ есесівців. 25 юнаків і дівчат окупанти насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

В результаті запеклих боїв 21–23 березня 1944 року село було визволене. В боях біля села загинули 70 воїнів Червоної Армії, мобілізовані переважно із Славутського та Ізяславського районів. На полях війни загинули 56 односельчан, 40 воїнів пройшли дорогами війни і померли в післявоєнні роки.

В 1944 році відновили колгосп, головою знову обрали В. Г. Крета. Відновлено роботу клубу з 1929 року, зав. клубом працювали В. Г. Крет, Ф. К. Малішевський, С. Нікітюк, Ф. Мельник, А. Мисан, А. Домчук, Т. Кінзерський, П. С. Тимощук.

У 1951 році колгоспи с. Федірки і с. Немиринці об’єдналися в колгосп під назвою «Мир», Немиринці стали центром сільської ради. Пізніше центральною садибою колгоспу стало с. Федірки, а сільрада перейменована на Федірківську.

В 60-х роках колгосп будує ферми, кормоцехи, гаражі, майстерні, склади, адміністративні приміщення, здійснюється електрифікація, радіофікація села, в селян з’являються радіоприймачі, телевізори, мотоцикли, автомобілі. В 70–80-х роках продовжується покращення життя в селі, з’являється більше добротної техніки, механізмів, покращується культурне життя селян.

В роки незалежності України, протягом 1992–1994 рр. реорганізовано колгосп в колективне сільськогосподарське підприємство, проведено розпаювання колгоспних земель. В 2000 році в селі утворено сільськогосподарський виробничий кооператив «Мир».