Федірки

Село по обох берегах річки Бовванець, назва якого, за переказами, походить від імені першого поселенця Федора. Його історія — це шлях крізь епідемії, неврожаї, революційні зміни, колективізацію, Голодомор та окупацію до відродження й сучасного життя у складі Волочиської громади.

Географія, назва та давня історія

Село розташоване по обох берегах р. Бовванець, одна вулиця витягнулася вздовж струмка (ліва притока Бовванця) на 1,5 км. Через село пролягає дорога Лозова — Ріпна. Біля села, на лівому березі р. Бовванець є два поселення черняхівської культури ІІІ ст. Одне розташоване поблизу західної околиці села, на мисі берега річки, біля громадського саду, в урочищі Пасіка. Друге знаходиться на захід від ур. Пасіка між лісопосадкою і садом.

Назва села походить від імені першого поселенця Федора. В документах ХІХ ст. воно називається «Федорки», «Федурки». Перша згадка про село в писемних документах відноситься до 1629 р. До 1795 р. село було під владою Польського королівства. Після третього поділу Польщі між Австрією, Прусією і Росією у 1795 р. наш край відійшов до Російської імперії. Федірки належали до Волочиської волості Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

Відомо, що у ХVІІІ ст. село належало графу Потоцькому, пізніше — поміщикам Хилінським, а в кінці ХІХ — поч. ХХ ст. — Хилінській (по чоловікові Міончинська), яка жила в Купелі.

Церква, освіта та випробування XIX століття

Дерев’яна церква Покрова Пресвятої Богородиці збудована у 1754 р. на кошти прихожан, у 1830 р. добудована різниця, у 1886 р. — дзвіниця, а в 1888 р. проведено ремонт церкви. У виданні «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии», 1899 р., відмічено: «Ні в церковних документах, ні в переказах народних не збереглося ніяких слідів про існування тут коли-небудь унії».

У ХІХ ст. селяни зазнали ряд бід: в 1848 р. від епідемії холери померли 90 селян, у 1867 р. померли трохи менше, а в 1872 р. була епідемія холери і гинула худоба. В 1868 р. і 1892 р. був неврожай.

У 1887 р. в селі нараховувалося 517 жителів, а у 1896 р. — 94 двори і 752 жителя православного віросповідання, 216 римокатоликів, а євреїв — 51. Земельний наділ у селян не перевищував 3 десятини (3 га). Якщо зважати на те, що тоді врожаї зернових з одного гектара становили 5-8 центнерів, то можна собі уявити, які бідні були селяни. Тому вони наймалися на роботу до поміщика, якому належала більшість землі у селі, за 15-20 коп. в день або за десятий-п’ятнадцятий сніп.

Церковна школа грамоти заснована в селі у 1876 р., а в 1896 р. в ній навчалися 16 хлопчиків. У 1901 р. письменних у селі було 143 особи. У 1915 р. в церковно-парафіяльній школі дітей навчав писати, читати і рахувати житель с. Федірки П.К. Климковецький. До 1925 р. навчання дітей не було обов’язковим, навчав один вчитель в одній кімнаті (12-16 учнів) дітей різного віку.

Революція, колективізація та Голодомор

Тому в революції 1917 р. та громадянській війні федірківці прийняли активну участь, сподіваючись на краще життя. Активістами подій революції і громадянської війни у селі були Дударчук Мифодій та Куцань Кузьма. Коли у селі з’явилися червоні козаки, то Султан Микола і Рольський Антон приєдналися до них. Микола був коноводом у командира дивізії Віталія Примакова.

Поміщицьку землю розділили між селянами. У 1924 р. створюється комітет незаможних селян, головою якого обрали М. Дударчука. У 1925-1926 рр. селяни об’єднуються по 8-10 господарств у товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ). До першого ТСОЗ’у увійшли господарства К.В. Куцаня, І.С. Рольського, Я.О. Понеділка, Т.Ю. Сурмія, І.К. Климковецького, П.О. Климковецького, П.Я. Секретаря, М.У. Сидорчука. У товариства була державна молотарка і жатка.

У 1926 р. у Федірках утворена сільська рада, головою якої обрали І.С. Рольського, а у 1937-1941 рр. — Т. Лозовецького, секретарем — Т. Святун.

У 1929 р. частково добровільно, а частково під тиском влади був створений колгосп з 32 селянських господарств «Нове життя», пізніше — «Перша п’ятирічка». Головою колгоспу обрали М.У. Сидорчука. До кінця 1931 р. колективізація в селі була завершена. Незгідних вступити до колгоспу (Х. Пастух, М. Султан, В. Секретар, П. Легкодух, В. Сурмій, К. Кошель, С. Климковецький, Н. Дикий, К. Пасічник та інші) вислали за межі області. Повіривши у своє краще майбутнє у колгоспі, люди взялися за роботу. У жовтні 1931 р. були премійовані за хорошу роботу дефіцитними, на той час, товарами — одягом, взуттям, хустками такі колгоспники як Д. Бунда, Ф. Куцань, К. Дацула, Г. Лозовецький, К. Лозовецький, М. Лозовецький, В. Сиско, П. Сиско, О. Климковецький, К. Пасішняк, А. Шарий, Г. Лопушанський, Т. Новак. 12 серпня 1932 р. єврейський колгосп ім. Ленерта повністю закінчив жнива.

В результаті поганого господарювання та вилучення з колгоспів і одноосібників всього зерна, у 1932-1933 рр. село охопив голод. На початку березня у одноосібників вже не було зерна. До посівної вони повинні були засипати (за планом районного начальства) 150 ц зерна, а засипали лише 2 ц. Людям доводилося їсти листя дерев, гнилу картоплю, мілясу, диких птахів. Під час дозрівання хлібів люди виходили в поле зрізати колоски зернових. Навіть у вартового колгоспного поля С. Климковецького комісія виявила мішок колосків у серпні 1932 р. Однак, близькість кордону (7 км) та харчування на роботах у колгоспі вберегло жителів від масової голодної смерті. У селі були дитячі ясла, в яких працювали Г. Засуха, Ф. Климковецька, С. Новак, Якубовська, Божовська.

Друга світова війна, відбудова та сучасність

Під час німецько-фашистської окупації села 1941-1944 рр. загарбники грабували населення, забирали худобу, зерно, майно. Їм у цьому допомагали місцеві жителі, які були старостами — П. Секретар, Я. Климковецький, Л. Мудь. 19 жителів Федірок були розстріляні фашистами у с. Соломна. 30 юнаків і дівчат окупанти вивезли насильно до Німеччини на каторжні роботи. Селяни переховували двоє полонених-втікачів та своїх чоловіків, яких не встигли забрати на фронт на початку війни.

В результаті запеклих боїв 21-23 березня с. Федірки було визволене від окупантів, 70 радянських воїнів-визволителів загинули під час боїв. На полях війни загинули 70 односельчан, 42 воїни повернулися в село.

В 1944 р. селяни відновили колгосп, головою якого обрали Ф. Похилого. На самому початку відбудови села, через неврожай 1946 р. знову стався голод, але вже не з такими жахливими наслідками як у 1932-1933 рр.

У 1951 р. колгоспи Федірок і Немиринець об’єдналися в один колгосп «Мир», с. Немиринці стало центром Немиринецької сільради, яка потім була перейменована на Федірківську.

У 1948 р. відновлено роботу сільського клубу, а в 1949 р. при ньому відкрито бібліотеку (завідуюча Н.П. Мельник). В 1958 р., з приходом на роботу у клуб П.Г. Гуцала, у Федірках оживає культурне життя, створюється драматичний гурток та хор, які були кращими не лише в районі, але й в області.

У 60-х роках відбувається велике будівництво виробничих, житлових, адміністративних будівель, школи, клубу, магазину, асфальтової дороги з Волочиська. У 70-80-х роках продовжується покращення життя колгоспників села, розгорнуто інтенсивне житлове будівництво, у колгоспі з’являється багато добротної техніки, механізмів. У 1986 р. головою сільради обирається А. Яцишен.

В селі у 1992-1994 рр. колгосп реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство. У 2000 р. на базі підприємства «Мир» утворюється сільськогосподарський виробничий кооператив «Мир».

У 30-х роках у селі ліквідована неписьменність серед дорослого населення, в школі розпочинається навчання по окремих класах. Директорами школи в ті часи працювали К.П. Гетьман, Багатій, Г.Ф. Яцишин, М. Горобчик, Науменко, Н. Дзьоник, Б.І. Галас. У 1949-1950 рр. у школі запроваджено 5-й клас, а потім вона стає семирічною. В різні роки її очолювали Є.В. Гладишевська, О.Д. Климковецький, М.С. Легай, А.К. Кузьмич, Ф.Т. Гудима, Н.В. Мосьпак, Л.М. Леонова, П.П. Пастух, В.Г. Черній, В.В. Орловський, а з 1997 р. — В.М. Кучер. У 1980-1991 рр. добудовано приміщення школи, обладнано їдальню, майстерню, котельню, проведено водяне опалення.

На 01.01.2007 р. в селі було 170 дворів (28 таких, в яких проживають не постійно) і 503 жителі.

В селі народилися: В.Н. Султан — керівник Волочиського району у 1977-2002 роках, Почесний громадянин Хмельниччини, Почесний громадянин Волочиського району; М.А. Куцань — генерал-майор, викладач Академії Генерального Штабу Збройних Сил СРСР (м. Москва); Г.М. Черняк — доярка, заслужений працівник сільського господарства; К.А. Гудима — доярка, заслужений працівник сільського господарства; П.Д. Сидорчук — полковник, служить в Державній прикордонній службі України (м. Львів).