Інколи можна почути думку, що голод не був штучним, а й і у Росії теж існував. Дана публікація покликана показати штучність голоду на прикладі Надзбруччя яке розташоване було кордоні СРСР і Польщі. Втрати на кордоні по поселеннях були такі як от у Тарноруді яка на той час це велике село, й недавно було містечком кількість жителів близько 2700 чоловік. Згідно з даними в 1932 – 1933 роках загинуло близько 10 чоловік встановлено імена 6 Гаріян Ганна, вік невідомий, 1932 р., Дирка Юзя, вік невідомий, 1932 р., Дирка Юрій , вік невідомий, 1932 р., Куля Леонтій, вік невідомий, 1932 р., Петришин Андрій, вік невідомий, 1933 р., Сім’я Заєць (з 3-ох осіб), вік невідомий, 1932 р., у всіх одна причина смерті це недоїдання (голод).
Подібна ситуація і в Полянах де загинуло теж близько 10 чоловік встановлено імена 6. Північніше на Збручі ситуація була більш складана. За даними різних джерел в Ожигівцях в 1932 – 1933 роках загинуло біля 20 чоловік встановлено імена 9. Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області (ДАХмО., Ф.Р – 6460, оп.1 , спр.1) Громський Тимофій, 38 р., 1933 р., Державець Терен, 42 р., 1932 р., Крищук Ілля, 49 р., 1932 р., Лоць Пилип Степанович, 42 р., 1932 р., Мартинюк Гаврило, 57 р., 1932 р., Панчук Дмитро, 54 р., 1932 р., Редько Нестер, 50 р., 1933 р., Сеник Михайло Лук’янович, 48 р., 1933 р., Сениу Ольга Лук’янівна, 28 р., 1932 р., причина смерті від недоїдання одна для всіх це голод.
З огляду наведених даних ситуація на кордоні не була така важка. Сім’ї в кого були батьки і при силі здатні були отримати доступ до їжі. Так було в моїй родині мій прадід Іван купував цукор гнав горівку і продавав, завдяки цьому вижило 7 дітей в тому числі мій дід Микола.Якщо відсунутись від кордону вглиб СРСР хоча б на 10 км там ситуація в рази гірша і жертв набагато більше. Села Соломна і Гречана на відстані 10 км від Тарноруди в 1932 – 1933 роках загинуло близько 50 чоловік. На сьогодні встановлено імена 26. Часто помирали цілими родинами згідно з даними ціла родина в Гречаній, а це 11 чоловік, на прізвище Кулик для розуміння Дарина 6 років Віра 7 років Євген 4 рочки це все діти. Сумарно у цій сільській раді загинуло близько 115 чоловік, а ми лише відійшли на 10 км від кордону і від Збруча.
Найважча ситуація була в глибині де не було свідків і можна було робити все безкарно та без свідків. Всього-на-всього 30 чи 40 км від кордону смертність просто зашкалювала. Село Дзеленці де сьогодні проживає 395 чоловік померло від голоду в 1932 – 1933 роках близько 300 чоловік встановлено імена 257-ми. Люди мерли цілими родинами особливо висока смертність була серед дітей Родина Баранецьких а саме: Баранецька Софія Тодосіївна, 12 р. Баранецька Ксенія Тодосіївна, 23 р., Баранецький Гаврило Тодосович, 17 р., Баранецька Тереза Тодосіївна 14 р., Баранецький Максим Тодосійович, 10 р., Баранецький Марко Тодосійович, 10 р., Баранецький Микола Тодосович, 21 р., Баранецький Михайло Тодосович, 20 р., і батьку власне Баранецькому Тодосу Гавриловичу було 49 років він помер в 1932 році і причина смерті від недоїдання ДАХмО, Ф.Р – 6460, оп.1 , спр.1. Тут від голоду з однієї сім’ї померло більше ніж цілого містечка на кордоні це просто жах.
Самим епіцентром голоду у Волочиському районі була саме Пахутинецька сільрада ви лиш порівняйте сьогоднішнє населення і втрати, отже: Копачівка Друга сьогодні живе 99, а від голоду померло більш як 100 імена встановлено 92 чоловік. Село Пахутинці де сьогодні проживає 412 чоловік, а від голоду померло більше 300 імена встановлено 277-ми чоловік. Смертність як і раніше цілими родинами. Навіть у малих фільварках теж люди вмирали, бо їжі і там не було Березина де сьогодні живе лиш 15 чоловік офіційно, а від голоду загинуло близько 10 чоловік сьогодні встановлено імена 4-х Джигайло Юстин Микитович, 68 р., 1932 р., Пастух Галина Василівна, 4 р., 1932 р., Походощук Ананько Іванович, 1 р., 1932 р., Франчук Євгенія Іванівна, 6 р., 1932 р., помирали або малі або старі неважливо де ти жив у великому селі чи на фільварку люди помирали кругом мало лише значення на якій відстані від кордону було твоє село.
З огляду на вище наведене треба чітко розуміти, що це злочин і ніяким комуністичним чи партійним лідерам не треба меморіальні дошки відкривати і вулиці називати. Треба чітко пам’ятати хто кат, а хто жертва. Стидно чути слова “одобрення” від мера Волочиська чи інших прихильників що от як би не було Починка чи ще когось де б ми жили, а я скажу цілі покоління б жили багато поселень мали б право на життя І Тодос Баранецький з Дзеленців мав би величезну родину, а неголодну смерть і місце на тому світі.
Андрій Майхер
