Тарноруда 1831 року на сторінках норвезької газети

У норвезькій газеті «Den Norske Rigstidende» від 3 липня 1831 року є абзац, де названо Тарноруду. Це кореспонденція з кордону Галичини, датована 4 червня, у якій розповідається про шістсот подільських повстанців, яких біля Тарноруди затиснув російський генерал Рот і які втекли на австрійську територію.

Норвезький погляд зі сторони

Норвегія в 1831 році була в унії зі Швецією і спостерігала за польським повстанням здалеку. Тому цей рядок цікавий саме як погляд збоку: так про наші краї писала преса країни, де ніхто не мав у цій війні власного інтересу.

На титулі значиться: «Den Norske Rigstidende», сімнадцятий рік видання, № 61, неділя, 3 липня 1831 року. Видавцями названо Н. Вульфсберга, К. Дьодерляйна та Г. Л. Бернгофта. Це урядова газета: у ній друкували королівські резолюції, оголошення про вакантні посади, біржові курси Христіанії та перекази закордонних новин.

У той випуск потрапили й розпорядження проти холери: на титулі йде «Officiel Artikel» з пронумерованими параграфами про комісії здоров’я. Холера в 1831 році йшла Європою зі сходу, і ця тема проходить крізь усю сторінку, зокрема й крізь повідомлення з Галичини та Варшави.

Сторінка, де згадано Тарноруду, має номер 45. Вона починається з продовження холерних розпоряджень (§ 14–15), далі йдуть церковні й фінансові новини, вакансії, курс біржі від 2 липня, стокгольмські повідомлення і розділ «Udenlandske Efterretninger» — закордонні новини.

Що саме написано про Тарноруду

Речення про Тарноруду стоїть у кореспонденції з кордону Галичини від 4 червня, у розділі закордонних новин. Нижче подано текст так:

Ved Tarnoruda ere 600 slet bevæbnede Podoliere, under General Kolysko, indeklemte af General Roth, flygtede tilhest ind paa vort Gebeet, og ere med Heste og Vaaben escorterede til den Siebenburgske Grændse.

Український переклад: біля Тарноруди 600 погано озброєних подолян під командуванням генерала Колишка були затиснуті генералом Ротом, верхи втекли на нашу територію і разом із кіньми та зброєю були під конвоєм відправлені до трансильванського кордону. Слово «нашу», найімовірніше, належить автору першоджерела, який писав з австрійського боку кордону, а не норвезькому редактору. Про який саме бій чи день ідеться, речення не каже.

Поділля навесні 1831 року

Повстання почалося у Варшаві 29 листопада 1830 року й тривало до жовтня 1831-го. Наприкінці січня 1831 року польський уряд вирішив відправити корпус на Поділля, Волинь, і в квітні генерал Юзеф Дверницький перейшов Буг на Волинь. Його корпус зрештою опинився на австрійській території, де генерала на якийсь час інтернували. Така ж доля чекала й менші загони, що перетинали кордон.

На Поділлі діяли власні сили. Російський енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона згадує «отставного генерала Колышко» як ватажка поляків під Дашевом: у запеклому бою 2 травня 1831 року (за старим стилем) його загін зіткнувся з відділом генерала Рота, поляків було розбито, вони втратили всю артилерію. Англомовна Вікіпедія датує той бій 14 травня 1831 року. Різниця в дванадцять днів збігається з різницею між юліанським і григоріанським календарями, тож це, одна й та сама подія, але даних для певності тут бракує.

Далі рух Колишка прослідковує «Военная энциклопедия». Після Дашева його загін рушив до Вінниці, 11 травня стався бій біля Майдану в Летичівському повіті. Рот, який керував діями російських військ на Поділлі, намагався не пустити повстанців і відкинути їх на загін Шереметєва. Повстанці дійшли та переправилися через Буг і кружним шляхом пішли до Бару. Для нашої теми вони дають головне: у травні 1831 року Рот переслідував Колишка по Поділлю, і це та сама пара командирів, яку норвезька газета називає біля Тарноруди.

Що ще сказано на тій самій сторінці

Речення про Тарноруду стоїть наприкінці довшого повідомлення про Поділля. Кореспондент пише, що про події там відомо мало, і переказує лише головне: близько трьох тисяч повстанців мужньо билися з російським генералом, якого газета називає Левашевим, навіть відбили в нього дві гармати, але погано озброєні й слабко навчені були розбиті. У вирішальну хвилину граф Жевуський зник з поля бою, а Ісидор Собанський, смертельно поранений, потрапив у полон. Розрізнені групи не склали зброї, проте, на думку автора, повсталим бракує масової підтримки, а ліпше за них озброєні й дисципліновані російські війська мають перевагу. Після цього йде згадка про Тарноруду.

Газета не називає дня й місця бою з Левашевим. Дві гармати згадує й «Военная энциклопедия», але в її розповіді їх втратив генерал Щуцький, узятий у полон, а не Левашев. Збіг у числі гармат може бути випадковим, може й вказувати на один бій, що по-різному названий у різних джерелах.

У сусідній кореспонденції, теж від 4 червня, сказано, що частина подільських дворян, зокрема граф Жевуський, перебралася до Львова, а подільські повстанці, які прийшли в один з галицьких округів Тернопільський, були роззброєні й відведені вглиб країни. Автор додає, що хоч у Поділлі ще тривають заворушення, вони, схоже, не поширяться. Тоді ж повідомляється про чутки про заворушення в Києві, де майже не лишилося військ.

Віденська замітка від 17 червня, яку газета передрукувала з австрійського часопису, повертає до Рота. Він «очищає» Київську губернію від повстанців. Селяни, за цим повідомленням, опираються поміщикам, які суворим поводженням хотіли б змусити їх узятися за зброю проти уряду, а 240 000 селян нібито вже перейшли до казни через конфіскацію маєтків скомпрометованої шляхти. Це свідчення австрійської преси з чуток і приватних листів, не підтверджені дані.

Газету набрано готичним шрифтом (фрактурою), а мовою тодішньої норвезької преси була датсько-норвезька писемна мова. З цієї причини в розпізнаному тексті й трапляються заміни на кшталт «Tarnaruda» замість «Tarnoruda».

Що встановлено, а що ні

Установлено таке. У випуску норвезької газети за 3 липня 1831 року Тарноруду названо у зв’язку з відступом подільських повстанців. Командирами названо тих самих двох генералів, що й у російських енциклопедіях про травень 1831 року на Поділлі, Колишка і Рота. Повідомлення, найімовірніше, написане з австрійського боку кордону, і в ньому йдеться про те, що втікачів роззброювали й відводили вглиб країни.