Сербинів

Невелике село на плато, з якого беруть початок струмки, що несуть свої води до річки Бованець. Його історія — це розповідь про кріпацьку працю, поміщицькі маєтки, трагічні сторінки Голодомору та війни, і про те, як громада зберегла своє господарство попри всі випробування.

01. Географія та походження назви

Село розташоване на плато, біля якого знаходяться витоки струмка, що тече на північ, до с. Завалійки і там впадає в р. Бованець. Щодо назви села, то існує версія, що вона походить від сербів, котрі тут селилися. Подібні назви сіл є у Вінницькій області – Сербинівка, Сербинівці.

До кінця ХVІІІ ст. село та селяни-кріпаки були у власності поміщиків Польського Королівства. Після третього поділу Польщі у 1793-1795 рр. наш край входив до Російської імперії, Сербинів належав до Сарнівської волості Проскурівського повіту Подільської губернії. Більшість земель у селі належали поміщикові Я.І. Залєському (1904 р.). Останній з поміщиків Залєських, Богдан, продав землю своєму управителю Шульцу, котрий жив у с. Ріпна.

02. Господарство та освіта у XIX – на початку XX століття

Селяни займалися землеробством, працювали у маєтку поміщика. У 1916 р. в селі було 8 ткачів у 8 хатах. Деякі селяни займалися деревообробним ремеслом.

У 1892 р. в Сербинові 323 селянини жили у 48 дворах, з кожним роком село розросталося, чисельність селян виростала і у 1904 р. було вже 57 дворів і 706 жителів. У 1887 р. відкрита школа грамоти, але окреме приміщення вона мала лише, починаючи з 1898 р., у 1904 р. відкрили церковно-приходську школу.

Духовно село було приписане до церковного приходу Ріпної, про що згадується в історії сусіднього села.

03. Революційні події, колективізація та Голодомор

Події революції 1916 р. і Громадянської війни торкнулись і Сербинова. Шульц утік до Польщі після того, як у Тарноруді було вбито трьох його синів. В прикордонній зоні біля Збруча діяли збройні загони, що робили набіги на села і грабували селян, палили їх будівлі. Коли ж встановився стабільний державний кордон, селяни розділили поміщицьку землю між собою.

В 1924 р. в селі було створено комітет незаможних селян. Протягом 1925-1926 рр. селяни об’єднувалися в товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ) по 8-10 господарств. У 1930 р. в Сербинові утворився колгосп «Новий шлях», головою якого обрали Вергуша. Пізніше в різні роки колгосп очолювали Галецький Лук’ян, Гуцал Тимофій, Ярема Яків, Гудима Самійло, Блажеєв Петро, Гонтар Федір, Басистюк. Шість сімей (Д.Я. Давидов, Блажеєві та інші) були вислані із села.

У 1932-1933 рр. в селі був голод, але завдяки тому, що в Сербинові завжди були заможні господарі, тримали багато худоби, пасіки, тому такого жахливого голоду, як по всій Україні, в селі не було. Крім того, колгоспників на роботах харчували.

04. Друга світова війна та повоєнна відбудова

Під час Великої Вітчизняної війни німецькі окупанти з’явилися у селі наприкінці 1941 р., пішли і їх не було до 1944 р. Після відступу радянських військ в перші тижні війни, в селі з’явилися троє чоловіків із Західної України, зібрали людей біля клубу і сказали, що «не буде більше ні німців, ні москалів», закликали обрати старосту, роздати колгоспну землю. Старостою став Гладкий Яків, землю пороздавали селянам, однак, потім знову об’єднали всіх у спільне господарство, призначили головою Валовину.

У 1941 р. в село повернулися багато чоловіків, які були мобілізовані в Червону Армію. Вони розповідали, що повернулися тому, що «не було над нами ніякого командування». Німецькі фашисти знову з’явилися у селі під час свого відступу у 1944 р. Вони грабували населення, забирали худобу, зерно, майно і в цьому їм допомагали місцеві жителі, котрі були старостами та поліцаями в період окупації. 10 селян Сербинова були вивезені насильно на каторжні роботи у Німеччину.

Однак селяни не тільки не корилися загарбникам, але й чинили опір. В селі діяла підпільна група, якою керував Ярема Григорій, а членами були І. Гаврилишин, П. Гладкий, Свистун. Вони мали зв’язки з такими ж групами у Ріпній, Тарноруді, Соломній, розповсюджували листівки антифашистського змісту, саботували виконання рішень окупантів. Відомий випадок, коли окупанти застрелили 14-річного хлопця за те, що він украв речі з німецького автомобіля.

21-23 березня 1944 р. село було звільнене від нацистських окупантів радянськими військами. Після визволення села, чоловіки були мобілізовані і пішли воювати, залишилися жінки, старики та діти. На них ліг весь тягар відбудови сільського господарства, виробництва продукції для фронту. 50 селян воювали на фронтах, а повернулися живими лише 10. Більшість з тих, хто був мобілізований у 1944 р., загинули в боях за визволення м. Тернополя. Село піднімалося з руїн з великими труднощами – не вистачало матеріалів, робочих рук, техніки, коней, орали коровами, снопи носили на плечах, молотили ціпами. На самому початку відбудови знову стався голод через неврожай 1946 р. Однак, люди вистояли, відбудували господарство, свої оселі. В цей час керівником колгоспу був Басистюк із Полян. Він дбав про людей, у колгоспній пекарні випікали хліб для селян, була колгоспна їдальня.

05. Повоєнний розвиток та сучасність

Після війни колгосп був одним із найзаможніших в окрузі. Він мав родючі землі, майстерню, кузню, магазин, коней, ферму, птахоферму, кролеферму, сад, пасіку – все це було збережене під час війни. Оплата за роботу була вищою, ніж в сусідніх колгоспах, на трудодень давали 3 кг зерна та іншу продукцію, вирощену в колгоспі. З того часу за селом закріпилася назва «Сербинів – куркульське село».

Інтенсивна відбудова села припадає на 50-і роки, коли селяни будували житла, господарські будівлі. В 1952-1953 рр. колгосп приєднали до ріпнянського колгоспу. З того часу Сербинів став типовим бригадним селом, поступово розбиралися колгоспні господарські будівлі, жителі залишали село. В 60-х роках закривається, через малу чисельність учнів, сільська школа, навчання в якій почалося на початку 20-х років. Дітей навчали Партика, Круглов, Панич, пізніше – Гуцал Марія Іванівна. В 1956 р. село електрифікується від Тарнорудської ГЕС. В 60-х роках в селі побудовано клуб, сільський магазин.

Сербинів входить до Тарнорудської сільської ради, а в 1971 р. – до Федірківської сільради, в 1975 р. приєднується разом з ріпнянським колгоспом до федірківського колгоспу «Мир». У 1989 р. за рішенням селян Ріпної і Сербинова колгосп від’єднується від федірківського колгоспу. Головою артілі обирають В.К. Волоха. На протязі 1992-1994 рр. колгосп реорганізовується в колективне сільськогосподарське підприємство «Ріпнянське», а протягом 1995-1996 рр. проведено розпаювання земель колективного господарства. В 2000 р. утворено в Ріпні сільськогосподарський виробничий кооператив «Ріпнянський», у 2002 р. його очолив О.Л. Клак.

Деякі з сербинівських селян господарюють одноосібно, мають трактори з навісним обладнанням, міні-трактори. Але кількість населення у селі зменшується, молодь перебирається до міст, виїжджає на заробітки за кордон. За даними Вікіпедії, населення становить 83 особи. 19 липня 2020 року село увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району.