Постолівка

Село на лівому березі річки Збруч, чия історія тісно переплетена з долею сусідньої Тарноруди, магнатськими родами та боротьбою за землю. Тут, на кордоні імперій, століттями зберігалися традиції та пам’ять про складні часи.

01. Давня історія та володіння магнатів

Село розташоване на лівому березі річки Збруч, межує з Підволочиським та Гусятинським районами Тернопільської області. Назву села можна пов’язати з постолами – шкіряним взуттям, – яке, можливо, виготовляли жителі давнього поселення.

У ХVІ столітті село належало до Сатанова і було у власності магнатів Одрованжів, Костків, Синявських, Чарторийських, Любомирських та поміщика Мальчевського. Згідно з архівними дослідженнями, село входило до складу Тарнорудського ключа. Зокрема, у 1643 році Катажина з Костків Сенявська, як дідичка Постолівки, протестувала проти Прокопа Людзицького. Історичні документи фіксують життя села і в пізніші часи. У 1794 році в Постолівці діяв шинок, який тримав орендар Айзик Мошкович. Того ж року село згадується в переліку місцевих шинків Тарнорудського ключа. Відомо також про попередніх орендарів: Шаю Анкеловича (до 1789 року), Шимшона (1790 рік) та Хаїма (1792 рік). За даними на березень 1794 року, Постолівка разом із Зайчиками мала борг у розмірі 1513,6 злотих, що тягнувся з червня 1792 року.

У 1795 році, за даними сумаріушів (господарських звітів), Постолівка разом із Зайчиками належала до Зайчиківського фільварку. У селі налічувалося 46 селянських дворів: 11 парових, 12 поєдинків, 17 чвертевих та 6 халупників. Річний дохід від села оцінювався у 2975 злотих. У 1796 році згадується ремонт греблі в Постолівці, для якого використали дерево та двадцять фур тарасу.

02. XIX століття: між імперіями та реформами

За адміністративним поділом Постолівка належала до Сарнівської волості Проскурівського повіту Подільської губернії Російської імперії. Оскільки по річці Збруч пролягав державний кордон між Австрією та Росією, біля села знаходився пост Тарнорудського загону Волочиської бригади прикордонної сторожі.

Важливим документом є «Дело об инвентаре имения Постоловского помещика Мальчевского, Подольского Губернского комитета для состояния инвентарей в помещицких имениях за 1845 г.». У ньому сказано, що в селі Постолівка числиться 229 душ, в тому числі господарів – 15, піших – 44, городників – 4, бобилів – 7. Всієї землі 817 1/8 десятин, сінокосів 91 1/8 десятин. Крім того, селяни користувалися лісом для забудови та пасовиськами.

До скасування кріпацтва у 1861 році селяни відробляли у поміщика 3 дні на тиждень, а потім 113 днів на рік. Після скасування кріпацтва у селян було 472 десятини землі. Крім землеробства, вони займалися вивозом піску на продаж, працювали у панському дворі та обробляли панську землю, одержуючи плату 15-20 копійок на день. У 1904 році землі у селі належали поміщикові А.І. Петрову.

Церква у Постолівці дерев’яна, православна, збудована у 1740 році. Православні віруючі входили до церковної парафії Тарноруди. У 1879 році у Постолівці проживало 209 чоловік. У 1897 році було відкрито сільську школу грамоти, а у 1904 році – церковнопарафіяльну школу. У селі діяв водяний млин. У тому ж 1904 році у Постолівці налічувалося 139 дворів і 710 жителів.

03. Радянський період та пам’ять про складні часи

Після подій 1917 року поміщицька земля була поділена між селянами. У 1920 році в селі проживали 739 чоловік. Селяни Постолівки створили колгосп «Червоні барикади», у якому на 01.01.1941 року було 973 гектари землі, 78 голів ВРХ, 136 свиней, 65 овець, 146 коней, 139 голів птиці.

Про голод 1932-1933 років пам’ятають очевидці Б.С. Глушик, 1927 р. народження та Ф.К. Возняк, 1920 р. народження, але вони не пам’ятають, щоб у селі хтось помер з голоду. В 1939 році в Постолівці проживало 535 чоловік.

Станом на 1 січня 1940 року у селі діяли пологовий будинок на 3 ліжка, сезонні ясла на 29 ліжок, які відвідувало 40 дітей, початкова школа, у якій працював 1 учитель та навчалося 53 учні. Село було окуповане нацистськими військами 6 липня 1941 року, а звільнене радянськими військами 23 березня 1944 року.

У селі встановлено пам’ятник загиблим односельчанам, на якому викарбувані 35 прізвищ тих, хто не повернувся з фронтових доріг. У 1994 році в селі на кошти жителя м. Миколаєва Біскупа Броніслава Францовича, сина репресованого, встановлено пам’ятник репресованим односельчанам, на якому зроблено напис на граніті: «Безвинно закатованим в 1938-40 роках» і викарбувані прізвища 44-х жителів села.

04. Сучасність та господарський розвиток

У 1954 році відбулося об’єднання колгоспів Зайчиків і Постолівки у один колгосп «Прогрес». Першим головою Постолівської сільської ради був І.Ф. Хондюк, а першим головою колгоспу О.П. Кошара. З 1955 року Постолівка входить до Зайчиківської сільської ради. У 1965 році в селі проживали 471 чоловік.

У ХХ ст. в Постолівці спорудили два телятники (1963-1964 рр.), будинок механізатора (1971-1973 рр.), у 70-х роках були збудовані зернотік, бригадна майстерня, склад міндобрив, у 1980-1981 роках – чотирирядні корівники, у 90-х роках – два телятники та насіннєвий склад.

У 1996 році розпочалась газифікація села. 23 червня 1998 року біля газорозподільного пункту с. Постолівка урочисто запалено газ та підключено до мережі 10 будинків. В 1999 році повністю реконструйовано лінії електро- та радіопередач протяжністю 4,5 км. В селі діє АТС на 50 абонентів.

Діти Постолівки навчаються в 5-11 класах у школах Тарноруди (підвозять дітей «Шкільним автобусом») та Малої Луки Гусятинського району Тернопільської області, куди школярі дістаються через річку Збруч по кладці. У 2004 році у СВК «Прогрес» з площі 468 гектарів було зібрано 10 041 центнер зернових, надоєні 840 центнерів молока, реалізовано 152 центнери м’яса.

Станом на 2007 рік у селі діяла початкова школа, фельдшерський пункт, клуб, бібліотечний пункт видачі книг, магазин КП «Волочиське» та 2 приватних магазини, контора відділку ТОВ «Мрія-Поділля» с. Юринці Городоцького району. Станом на 01.01.2008 року кількість дворів у селі – 115, чисельність жителів – 243.

05. Видатні земляки

• Бацьонга Михайло Михайлович Механізатор, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
• Свистун Станіслава Тимофіївна Доярка, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
• О.С. Семенюк Завідувач фермою, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
• Т.І. Гелевич Голова колгоспу, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
• Бацьонга Іван Станіславович Механізатор, нагороджений орденом «Знак Пошани».