Кушнирівка

Село розташоване на берегах струмків, котрі в центрі села зливаються у ставок. Струмки не зв’язані з басейном якоїсь річки. Уздовж струмків і довкола ставу пролягли вулиці Циганівка, Камчатка, Польова, Кавказ.

01. Походження назви та давня історія

Назва села, як вважають, походить від ремісників, котрі займалися кушнірством – вичинкою шкір та хутра. Дата заснування села невідома, але Кушнирівка згадується в писемних документах у XVI столітті.

Село входило до складу володінь князів Макосієвичів, Збаразьких, Вишневецьких. У 1593 році Кушнирівку спустошили татари, а у 1671 році – турки. У 80-х роках XVIII століття селяни Кушнирівки, Писарівки, Маначина та інших сіл готувалися до повстання, яке мало бути продовженням Коліївщини. Ватага Василя і Тимофія Мельників з Кушнирівки готувалася до бунту, збирала гроші, але її викрили і за вироком Кременецького магістрату від 6 червня 1789 року бунтівників стратили.

02. XIX – початок XX століття

У XIX столітті Кушнирівка входила до складу Маначинської волості Старокостянтинівського повіту Російської імперії. Дерев’яна церква Св. Димитрія у селі була споруджена в 1784 році, а в 1831 році зруйнована по ветхості. У 1874 році на кошти парафіян спорудили каплицю, яка була освячена на церкву. Церква була приписана до церковної парафії містечка Купіль.

Сільську школу грамоти відкрили 15 вересня 1874 року, в 1895 році в ній навчалися 19 хлопчиків. У 1887 році в Кушнирівці чисельність жителів становила 275 душ. Останнім власником землі у селі був поміщик Валігурський, під час революції 1917 року він утік до Польщі.

До села повернувся з Петрограда матрос Балтійського флоту Ф. Й. Дзигарський і привіз звістку про революційні події 1917 року. Навесні 1918 року селяни створили сільську раду, головою якої вибрали І. В. Пасічука. У роки Громадянської війни через село проходили різні військові формування, зокрема загони УНР, польські легіонери та частини Червоної армії.

03. Колективізація, Голодомор та Друга світова війна

У 1920-х роках селяни об’єднувалися в товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ), а у 1929 році почалося створення колгоспу. Першими подали заяви про вступ Павло Задворний, Фелікс Німчаківський, Ілько Синиця, Андрій Свистун, Микола Кравець. Заможних селян, які не бажали вступати до колгоспу, висилали за межі області.

У 1932–1933 роках село пережило страшний Голодомор. Люта зима пошкодила посіви, а урожай 1932 року видався мізерним. Проте й цей урожай держава забрала. Люди їли котів, собак, ворон, лободу, бурякову гичку. Щодня помирали 2–3 чоловіка. Голод забрав близько сотні селян. Лише після обмолоту 1933 року голова колгоспу Ф. Купець наказав видати людям по кілька кілограмів зерна.

У червні 1941 року почалася Друга світова війна. 8 липня в село увійшли нацистські війська. Більшість жителів покинули домівки і втекли в сусіднє село Кушнирівську Слобідку. Тоді ж у долині в напрямку с. Клинини заглох радянський легкий танк. Командир танка І. Абросимов, механік-водій П. Ширінков, кулеметник І. Трифонов відкрили кулеметний вогонь по нацистах. Патрони їм приносив сільський 15-річний хлопчина П. Фалендюк.

Окупанти зібрали селян і наказали вибрати старосту села. Вибрали П. Поліщука. 47 молодих селян німці забрали на каторжні роботи у Німеччину. 71 житель Кушнирівки загинув на фронтах війни.

04. Повоєнна відбудова, освіта та сучасність

Після війни колгоспне господарство було розбите, ферми вщент зруйновані. Люди орали кіньми, боронували коровами, частину зерна для посіву позичили у колгоспників. Колгосп виходив із труднощів дуже повільно. Обраний у 1961 році головою колгоспу В. І. Ревуцький за короткий термін налагодив трудову дисципліну. Протягом десяти років бригада шляховиків проклала дорогу з Купеля до Волочиська через Кушнирівку. «Дорогою життя» назвали жителі села цей шлях, відкритий 24 травня 1967 року. У 1995 році село газифікували.

Перша школа у селі відкрилася у 1874 році. Відомо, що з 1913 року вчителем був В. Д. Дударський, котрий закінчив церковно-парафіяльну школу. Після революції 1917 року школа розмістилася у колишньому поміщицькому будинку. У 30-х роках в ній навчалися близько 50 дітей. Учителем нової радянської початкової школи став В. Д. Дударський, а згодом вчителювали його діти Ольга і Аркадій.

Аркадій Васильович Дударський воював з першого і до останнього дня Другої світової війни. Після війни продовжував учителювати, а в 1957 році був призначений директором семирічної школи у рідному селі. За його керівництва у 1967 році було урочисто відкрито нове приміщення школи. Директор школи А. В. Дударський був нагороджений значком «Відмінник народної освіти України» та медаллю «За трудову доблесть». Вийшовши на пенсію, Аркадій Васильович створив історичний музей села.

За всі роки існування школи 33 її учні стали учителями, 17 – медичними працівниками, 5 – художниками-професіоналами, 13 – інженерами. Сільський клуб збудували серед села у 30-х роках, а у 1963 році збудували сільський будинок культури.

На 01.01.2002 року в Кушнирівці було 143 двори і 298 мешканців.