Зазвичай, крім двох-трьох “попсових” імен з минулого, що пройшли “тест на ідейність” ще в часи радянської влади, у невеличких містечках, а тим більше у селах, насправді, мало цікавляться історичними персонами, не бажаючи напружуватись над усвідомленням того, що кожне таке забуте ім’я – краєзнавчий, туристичний бренд, що воістину спроможний стати поворотною точкою для подальшого розвитку того містечка чи села…
Є у селищі Тарноруда, на підволочиській стороні, напроти католицького костелу, занедбана непоказна хатина, яка, попри все, вистояла не одне десятиліття і сьогодні є уособленням…. не знаю навіть чого. Певно, нашого загального невігластва та байдужості. 2 листопада 1904 року народився та зростав у тій хатині хлопчик на ім’я Бернард, з бідного єврейського роду Халпернів. Саме йому судилося стати відомим на увесь світ вченим-імунологом та алергологом, створювати ефективні імунно-захисні та помічні у боротьбі з алергічними проявами препарати. В сім’ї Халпернів підростало восьмеро дітей. В своїй родині Бернард навчився польської, російської, ідиш та івриту. Отець місцевої уніатської церкви таємно навчав цього талановитого студента латині, німецької, французької та математики. Та у 1915 році родину разом із дітьми примусово депортували до Сибіру, у так званий «трудовий» табір. Після приходу більшовиків у 1917 році родина Халпернів повернулася в Україну, однак, у 1920-му під час єврейського погрому, село було настільки спустошене козачими формуваннями, що молодому Бернарду Халперну не залишалось нічого іншого, як покинути дім. У 16-річному віці сам, без документів та грошей, юнак знаходить прихисток в Польщі. Там завершив середню освіту, яку отримав завдяки своїм товаришам. Після завершення навчання отримав візу у Францію і оселився спочатку в Нансі, де в 1925 поступив в медичну школу. В 1928 році він прибув навчатись в Париж. Звідти, власне, й почалась тріумфальна кар’єра майбутнього світила науки, простого єврейського юнака, уродженця села Тарноруда, що зумів вистояти у лихоліття, пережити усі біди і здивувати світ.
Сьогодні ім’ям Бернарда Халперна названа затишна площа в Парижі, випущена національна поштова марка, а його учні – відомі усьому світу вчені – Нобелевські лауреати, та, на жаль, сьогодні французька вікіпедія стверджує, що та площа побудована “en hommage au médecin français d’origine russe Bernard Halpern” – в честь французького лікаря Бернарда Халперна РОСІЙСЬКОГО походження. Інша стаття у Вікі чесно зазначає, що Халперн народився у “Tarnos-Ruda (en actuelle Ukraine) (Empire russe)” – Tarnos-Руді (в сучасній Україні) (Росія Імперія). Тобто у нашій Тарноруді, поділеній потічком між Волочиським та Підволочиським районами.
А у рідній Тарноруді, на Західній Україні, й досі одиноко стоїть стара хатина Халпернів. Чи згадував Бернард про неї там у зеніті своєї кар’єри та слави науковця, мандруючи світом? Гадаю, так. Бо саме з тієї хати почалося його життя, сповнене страждань і великого тріумфу. У часи ж совєтчини пану Халперну побувати на батьківщині, швидше за все, не було можливості…
У Франції шанують нашу Анну Ярославну, у Франції шанують Бертрана Халперна….. Звичайно, з такою біографією місця бідному єврейському юнаку Бернарду Халперну у історії Волочищини радянської доби не могло знайтися апріорі. Прикро, що і сучасники по обидва боки Збруча ним мало переймається. А даремно…. Така людина варта гідного вшанування. Якщо ми справді вирішили, що йдемо у Європу…..
Підготовано:
Лора Підгірна, Андрій Майхер та Віталій Грех.
