Тарноруда
  • ГОЛОВНА
  • Наші партнери
  • Галерея
    • Відеоблог
    • Відеогалерея
    • Фото
  • ТІЦ
    • Екскурсії
    • Транспортна схема
    • Інтерактивна карта Тарноруди Онлайн
    • Розклад руху
    • Мапа
  • ЕКСКУРСІЇ
  • Контакти
    • Запитання відповіді
НовиниФото

Гора Високі камені — подільська “сестра” кримської Демерджі

by Дмитро Полюхович 27 Січня, 2022
written by Дмитро Полюхович

Товтри
Товтри

Якось на одному надзвичайно крутому краєзнавчо-туристичному сайті «Віртуальні витрішки» зі здивуванням прочитали, що гори біля Івахнівців (село Хмельницької обл. колишнього Чемерівецького р-ну) складно назвати фотогенічними. Якщо точно, то там  зазначено «Івахновецькі Товтри – це реально класно, хоча й нереально нефотогенічно» (с). 

Одразу ж згадався бородатий анекдот про нелюбов до котів: «Ви, батєнька, просто ґотовіть іх нє умєєтє!».

Івахнівці. Високі Камені
Івахнівці. Високі Камені
Івахнівці. Високі камені.
Івахнівці. Високі камені.

Нефотогенічність кожен може побачити на фото… Ну-ну…

Івахнівці. Товтри
Івахнівці. Товтри
Авринія скельна. Товтри
Авринія скельна. Товтри
Горицвіт
Горицвіт
Товтри, авринія та Івахнівці
Товтри, авринія та Івахнівці
Авринія. Товтри
Авринія. Товтри
Краса Товтр.
Краса Товтр.
Ліворуч гора Ян. Товтри. Весна. "Віртуальні витрішки"
Ліворуч гора Ян. Товтри. Весна. “Віртуальні витрішки”
Горицвіт. Товтри. "Віртуальні витрішки"
Горицвіт. Товтри. “Віртуальні витрішки”
Івахнівці. Товтри. "Віртуальні витрішки"
Івахнівці. Товтри. “Віртуальні витрішки”
Івахнівці. Товтри. "Віртуальні витрішки". Осінь
Івахнівці. Товтри. “Віртуальні витрішки”. Осінь

Аби побачити справжню красу товтрини «Високі Камені» треба почимчикувати її гребенем десь з півкілометра. Прогулянка необтяжлива, ба, навіть дуже приємна – природа, вкриті мохом та лишайником скелі, квіти, неймовірні краєвиди та запахи. «Віртуальні витрішки» не пропускають можливості такої прогулянки ніколи. В червні ще й  можна дорогою ласувати суницями – їх тут багато.

Суниць тут багато
Суниць тут багато
Товтри. "Віртуальні витрішки"
Товтри. “Віртуальні витрішки”

Наприкінці ви вийдете до височезних скель що дали назву горі.  Тут складається враження, що ти чарівною силою перенісся до Криму десь в район Ай-Петрі чи Демерджі. Дуже схоже!

Високі камені дійсно ВИСОКІ. Товтри
Високі камені дійсно ВИСОКІ. Товтри
Високі камені. Товтри Івахнівці
Високі камені. Товтри Івахнівці
Вид з вершини скель на гору Ян та товтру Баба
Вид з вершини скель на гору Ян та товтру Баба
Товтри. Івахнівці.. "Віртуальні витрішки"
Товтри. Івахнівці.. “Віртуальні витрішки”
Тотври
Тотври

Високі Камені – гарні у будь-яку пору року. Але золота (в прямому та переносному значенні) пора – кінець квітня та початок травня, коли, як сказано вище, розцвітає авринія скельна. Її назва не дарма походить від латинського «аурум» – золото. Вкриті золотом квітів скелі нікого не залишать байдужим. Буяння авринії гармонійно доповнюють сонечка горицвіту, що розцвітає у ці ж дні, галявинки первоцвіту весняного (Primula veris L.) та фіалок. Шарму додають й схожі на святково вбраних наречених деревця квітучої аличі.

Товтри.
Товтри.
Авринія скельна. Товтри. "Віртуальні витрішки"
Авринія скельна. Товтри. “Віртуальні витрішки”
Кожної миті гори змінюються. Товтри. "Віртуальні витрішки"
Кожної миті гори змінюються. Товтри. “Віртуальні витрішки”
Товтри. Івахнівці. #Віртуальні_витрішки
Товти. Івахнівці. "Віртуальні витрішкм"
Товти. Івахнівці. “Віртуальні витрішкм”

Бувалі туристи давно підмітили, що «степові» Товтри дуже схожі на Кримські гори – такі ж вапнякові скелі та валуни з химерним вивітрюванням, подушечки смарагдового моху та фіолетові килимки квітучого чебрецю… Навіть запахи тут однакові.

Товти.Чабрець. Чим не Крим?
Фіалки серед скель.
Фіалки серед скель.
Молодило
Молодило
Товтри
Товтри. Світанок.
Товтри. Світанок.

Пояснення просте. Й в Криму, й на Поділлі ми бачимо колишнє морське дно. Лише в першому випадку воно піднялося вгору завдяки тектонічним процесам, а в нашому – давній бар’єрний риф просто оголився коли звідси відійшли води Сарматського моря.

До речі, в горах Криму автор не раз знаходив давні корали та скам’янілі рештки викопних морських мешканців.

А далі – все просто. За однакових зовнішніх умов створилися майже ідентичні біоценози та ландшафти. (на фото нижче – “сарматські” скам’янілості Товтр)

Мешканці Сарматського моря
Мешканці Сарматського моря

За кілька тижнів естафету від авринії приймають чебрець та ломикамінь (він же очиток їдкий). Якщо авринія росте у вигляді купинок-кошиків, то ці стеляться «коржом». Досить часто чебрець та очиток ростуть разом. Вкриті золотаво-бузковим килимком камені в оточені смарагдової трави виглядають просто фантастично.

Чабрець та Очіток. Товтри
Чабрець та Очіток. Товтри.
Чабрець та Очіток. Товтри.
Чабрець та Очіток. Товтри
Чабрець та Очіток. Товтри
Якісь дрібні папороті
Якісь дрібні папороті

Будь-яке утворення, що кардинально виділялося на тлі оточуючого рельєфу наші предки автоматично вважали житлом духів чи богів. Найкрасномовніший приклад – знаменита «Кам’яна могила», що в Мелітопольському р-ні Запорізької обл. Товтри теж досить сильно виділяються на місцевості. Горбиста рівнина по тому раптом вузька гірська гряда і знову рівнина. 

Високі Камені. Вид з гори Баба
Високі Камені. Вид з гори Баба

Товтрина Високі ж Камені виділяються навіть на цьому тлі. На її вершині найшвидше було якесь святилище. На це вказує ряд ознак. По-перше на майданчику, що над скелями, якісь тваринки (думаю що миші) постійно вигрібають зі своїх нірок специфічну «палену землю». Така утворюється або на місцях давніх пожарищ (де згорів принаймні чималий сарай), або величезних ритуальних вогнищ (на таких або спалювали тіла мертвих, або приносили жертви давнім Богам). З землею часом викопуються дрібні фрагменти черепків (на більші у таємничих норокопачів сил не вистачає). Добре видно що це «ліпняк», тобто архаїчна кераміка виготовлена без гончарного кола. Судячи з усього щось бронзової доби.

Дольмен?
Дольмен?

Що місце тут непросте свідчать і сліди активної діяльності мародерів-детектористів. Було би дуже цікаво дізнатися, що вони тут познаходили. Це могло би хоч трохи прояснити історію гори та доповнити знання про минуле Подільського краю.

Найголовніше ж свідчення сакральності Високих Каменів – стародавній дольмен під скелями. Ці мегалітичні споруди зводилися від мідно-кам’яної до доби ранньої бронзи, а пізніше – ні. Утворений брилами прохід символізував браму між різними світами – між світом людей та богів, світом живих та мертвих.

Дольмен?
Дольмен?

Дивне утворення під скелями автор довгий був схильний розглядати ймовірніше химерною грою природи, ніж рукотворною спорудою. Думка кардинально змінилася під час відвідин гори, що співпали з зимовим сонцестоянням. Як виявилося у цей день сонце сідає просто по центру утвореного брилами отвору. Нагадаємо, що дольмени найчастіше зводилися з орієнтацією на певні астрономічні явища.

Гору, як святу, шанують й досі. Біля її основи видно велику брилу з фігурою божої Матері. Місцеві вірять, що одна з заглибин на ній – слід Богородиці, залишений, коли Вона мандрувала до Почаєва. Досить вірогідно, що це не просто так брили, а рукотворний мегаліт, який у давнину виконував роль жертовника. 

Камінь дє є слід Божої Матері

Цікава особливість місцевих гір, як Високих Каменів, так й їх сусідів – довжелезний складений з необробленого каміння мур, що відгороджує гори від села під ними. Перед цим Великим Подільським Муром добре видно ще й невеличкий рів. 

Великий Івахнівецький мур

Чималу захисну споруду поставили проти овець, які колись масово випасалися на схилах гір. Огорожа захищала селянські обійстя від потенційної шкоди з боку ненажерливих, але корисних та смачних парнокопитних.

Молочай в росі
Молочай в росі

Коли в 1981 р створили Івахновецький заказник випас овець заборонили. Адже заказник загальнодержавного значення створили з метою охорони природних комплексів Товтр із своєрідними угрупованнями степової, лучно-степової та наскельної рослинності. Вівці ж все то «зістригали» до землі. А от корів тут випасати дозволено. Ці їдять лише верхівки, до того ж вони виконують корисну функцію та стримують небажані тут процеси заліснення. 

Тут в розповіді про Високі Камені поставимо крапку. Додамо лише  трішки фото цієї гори та її сусідів

Високі камені (ліворуч) Гора Баба — праворуч
Високі камені (ліворуч) Гора Баба — праворуч
Товтри та соняхи
Невеличкі товтрини біля Івахнівець
Невеличкі товтрини біля Івахнівець

Нагадування

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки, покупка екшн-відеокамери для зйомок відео тощо) можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969.  Двайдцять донаторів, та по 20 гривень, це ж будєт сумасшедшая сума дєнєґ!

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах, та письмовий відгук під цим постом.

27 Січня, 2022 0 Коментар
1 FacebookTwitterPinterestEmail
Історичні місця верхнього НадзбруччяНовини

Рожи́ська цегла та історія села.

by admin 31 Січня, 2022
written by admin

( рус.Рожиска, пол. Rożyska) — село в Україні, в Підволочиському районі Тернопільської області. Перша письмова згадка – 1457 р., згодом згадане у 1470 р. як Рожище (Рошиці), власність Яна Свинки з Поморян. Назва походить, імовірно, від р. Збруч, русло якої колись нагадувало оленячий ріг. За іншими переказами, в давнину тут була велика популяція турів. На користь цієї версії свідчить назва сусіднього с. Турівка. Рожи́ськ належали до Ґжималовського ключа Sieniawskich. У спадок вона перейшла до Rzewuską (Rzewuską), матері Вацлава. Коли через оголошену Ржевуською неплатоспроможністю ключ Ґжималовського було продано. Рожи́ськ купив Kazimierz Rozwadowski (Казімеж Розвадовський), полковник польського війська. Після його смерті (1836 р.) маєток перебрав його син Wiktor Rozwadowski (Віктор Розвадовський). На пагорбі села збереглася капличка гробовець (1863 р.) родини Розвадовських, де похований Казимир із своєю дружиною Анною. Але коли тарнопольський староста Sacher (Захер) у 1846 р. закрив дворянство всього краю в тарнопольських в’язницях і переслідував, особливо родину Розвадовських, Віктор Розвадовський продав Рожи́ськ Kazimierzowi Grocholskiemu (Казімеж Грохольський). З 1888 року, після смерті батька, власником маєтку стає Grocholski Roman (Роман Ґрохольський). Функціонували цегельня, ґуральня, млин. Kazimierz Grocholski (Казимир Грохольський)( 1815, с. Рожиськ, нині Тернопільського району — 10 грудня 1888, Опатія, нині Хорватія) — польський громадсько-політичний діяч, державний діяч Австро-Угорщини. Перший міністр у справах Галичини в уряді Гогенварта, сприяв спольщенню навчального процесу у Львівському університеті. Президент «Кола Польського» у віденському парламенті. Батько — Фелікс, ротмістр австрійської армії. Матір —Юзефа з Ґжималів. Навчався у Тернопільській гімназії оо. єзуїтів до 1829 року. Ступінь доктора права отримав у 1839 році. У 1848 році член Ради Народової Тернопільського округу. Член Товариства Господарського з 1851 року. Посол Галицького сейму першої каденції, обраний від курії великої власности Тернопільського округу. Як міністр у справах Галичини в уряді Гогенварта (11.4.—25.10.1871) спричинився до спольщення навчального процесу у Львівському університеті. З 1878 року — таємний радник двору. Був представником «подоляків». Дружина — Анеля Коссовська, власниця маєтку в с. Булашів на Волині. Казімєж Грохольський був людиною цивілізованою, колишній австрійський кадровий військовий. Він займався й тим, що вирощував коней для потреб польської кавалерії, часто до нього приїздили вельможні пани і вони проводили кінні забіги, змагання з подолання перешкод. Добре велося і простим людям – на Кут вивозилася бочка пива, грав оркестр, бив церковний дзвін, була неділя, а в той час за Збручем люди важко працювали, ходили якісь марні, виснажені. Їм навіть заборонялося повертатися обличчям до кордону. «Наш» пан їздив автом, та пізніше мусів його спродати, бо мав фінансові проблеми. «Визволителі» вивезли родину Грохольського у Сибір. Подейкують, що його разом з іншими «глитаями», роздягнутого загнали на замерзлий Байкал, а потім розтрощили кригу гарматами, так і пішли всі на дно. Син Роман перебрався до Англії на службу в армії генерала Андерса, яка була сформована з залишків польських військовополонених у Совєцькому Союзі. Цегла шановного Ярослава Винярського з сигнатурою “Rożyska1892”- Grocholski Roman, cegielnia Rożyska, Königreich Galizien und Lodomerien, Österreich-Ungarn Monarchie.

Джерело

 

 

 

 

31 Січня, 2022 0 Коментар
4 FacebookTwitterPinterestEmail
Екскурсії

ЕКСКУРСІЯ Околиці Тарноруди Частина 1 “Гора Курган”.

by admin 28 Січня, 2022
written by admin
Околиці Тарноруди віртуальна мандрівка. Частина 1 “Гора Курган”.

Новий формат для мене, але спробую. Тема цієї замітки буде мандрівка околицями Тарноруди, або можна сказати крайнім західним Поділлям. Маю надія що моя спроба буде вдала. І думаю, щоб було краще читати я розіб’ю цю подорож на декілька частин.

Подорож розпочнемо з ріпаку та гори Курган яка в найвищій своїй вершині має якихось 319.8 метра. Для наших мість то є зовсім мало. Але горо має свої цікавинки і унікальності.

Так чим же цікава ця гора, а тим що це фактично перша справжня зустріч річки Збруч та Товтрової гряди, що починає переходити з правого берега на лівий. Знаючи про красу товтр видовище має бути захопливе і товтри не підводять зі Збручем.

Вид на село Рожиськ і Тарнорудські “Лагуни” з гори Курган

 

Чому гора називається Курган. Все дуже просто бо на її вершині є курган. Він розораний, але ще поки проглядається у обрисі гори. Мій дідо казав що у 50 роках його ще не орали, а зараз від просто розораний.

Вид з Кургану на другий Тарнорудський ставок або Канівськи з правої сторони село Канівка

 

Внизу тече Збруч і Тарнорудські ставки. Гора або ж товтра утворює так звану стінку над Збручем. Це досить крутий підйом над водою метрів на 30 або й більше все залежить від місця. У нашому випадку курган здіймається на висоту близько 50 метрів над Збручем. Знизу вперше видно вапнякові відкладення у формі каменів. Окрім цього місця дуже багаті природою і живністю. Тут можна бачити велику кількість різноманітного птаства. Починаючи від звичних лебедів і до диких гусей що тут гніздуються. Дикі гуси це рідкість для нас колись гніздувались у Маначині, а зараз перебрались на Тарнорудські ставки, адже Маначинський гідрологічний заказник пересихає і має мало води.

Дикі гуси і виводок лебединий .

 

В один момент засвистіли крила лебедів і перед нами ось така картина відкривається. …..

Лебеді, гарно все таки.

 

 

Лебеді і на фоні видно залишки села Гостра Могила

 

Про Гостру Могилу напишу згодом.

Село Іванівка та лебеді. Напів зруйнований храм то костел св.Станіслава у Іванівці.

 

На фотографії нижче видно лебеді і село Іванівка. На основі ЛЕП можна побачити як від головного пасма Медоборів йде підйом висоти від 268 метрів до більше ніж 400. Адже головний хребет має висоти у цьому місці поза 400 місцями 417.

Дорога з гір в долину Збруча, займає якихось 7 чи 8 кіометрів.

 

 

Спуск в долину з гори Курган.

 

Окрім цього Збруч і гора Курган утворюють чашоподібну долину яку називають по різному. Деколи її іменують як “Римська” або “Фронтковских” бо там колись було поселення.

Вид на гору Курган з гори Тарнорудської котра в піку має вже 346 метрів.

 

З гори гарний краєвид на сусідні села видно село Оріховець, а окрім цього й Підволочиськ.

На передньому плані Оріховець а задньому Підволочиськ

 

 

28 Січня, 2022 0 Коментар
1 FacebookTwitterPinterestEmail
Історичні місця верхнього Надзбруччя

«Скажений млин» та привид шляхтича

by admin 28 Січня, 2022
written by admin

Краєвиди тут нагадують пейзажі західноєвропейських майстрів XVІII століття
Краєвиди тут нагадують пейзажі західноєвропейських майстрів XVІII століття

Цього року автор цих рядків відкрив для себе дивовижну локацію, яка цілком може розглядатися, як один з наймальовничіших куточків Поділля. Це закинутий водяний млин на річці Чорноводка (притока Смотрича) між селами Чорниводи та Мудриголови. Він стоїть досить віддалено від людського житла, що вже є досить незвично. 

Спорожніла споруда сама по собі не вражає. З архітектурних витрибеньок маємо лише  стрільчасті вікна третього ярусу.  Хоча млин працював ще наприкінці дев’яностих років, – всередині маємо абсолютну пустку. Хазяйновиті подоляни винесли в брухт не лише німецьке обладнання кінця ХІХ століття, але навіть випиляли дубові балки перекриття. Від усього начиння залишилося лише уламок величезного жорна, що сиротою валяється на долівці. 

Дивовижним це місце роблять ландшафти. Млин оточують надзвичайно мальовничі вапнякові скелі. Вони, однак, рукотворні – це рештки чималої каменоломні, де місцеві селяни колись добували камінь. Він тут не найкращий, але підсипати дорогу чи там викласти огорожу – годиться.

Не виключено, що колись тут могли бути й природні виходи вапняку. Зокрема в сусідніх Мудриголовах в долині тієї ж Чорноводки маємо абсолютно природні, до того ж чималі скелі.  Їх, до речі, видно зі скель біля млина.  

Вдалині можна розгледіти природні скелі
Вдалині можна розгледіти природні скелі

Тут файно будь-якої пори року. Правда познимкувати, так, як того хотілося, поки що  жодного разу не вийшло. 

Травневий виїзд виявився провальним. По-перше не вдало по часу. Планувалося, що скелі будуть вкриті  яскравим та рясним килимом з бузкового чабрецю та яскраво золотого очітку.  Але на момент відвідин ці чудові квіти лише починали розквітати. Було гарно, але трішки не те, що хотілося…

Чабрець та очіток (жовті квіти) лише почали розківатат
Чабрець та очіток (жовті квіти) лише почали розківатат

Не поталанило і зі самим світанком. На сході зависла велика і щільна хмара. Небо лишень не кілька хвилин ледь-ледь забарвилося у рожеве  і на тому все. Коли сонечко нарешті «пробило» розтрикляту хмару, воно вже було досить високим та яскравим. 

Трішки порадував туман над долиною. Але й він особливою густотою та розмірами не вразив. Швидше це був серпанок, а не туман…

Із «золотою осінню» теж не поталанило. Коли нарешті вдалося дістатися до місці, виявилося, що вже все листя практично опало. Лише на вербах трішки трималося. 

Були сподівання на яскравий захід сонця (під нього підбирався час) але й з цим не поталанило. Небо на заході виявилося незаймано чистим. Хоча майже цілий тиждень перед тим спостерігалися надзвичайно красиві та ефектні  заходи сонця. Втім, враховуючи красу цього місця все одно вийшло незле.

Чому млин  оскаженів?

На відміну від більшості млинів в окрузі згаданий млин має власне ім’я – «Скажений млин».

Причина у тому, що це був чи не перший млин на цих теренах де замість красивого, романтичного але досить малопотужного колеса поставили новомодну турбіну, що мала набагато більший КПД. Одночасно тут змонтували надсучасні (як на кінець ХІХ століття) машини. На тлі сусідніх млинів, обладнання яких залишалося чи не на рівні середньовіччя, цей видавав дивовижні показники та молов зерно, «як скажений». 

Дивом техніки, яка пропрацювала ще й за Незалежності ми зобов’язані якомусь пану Юревичу, ім’я якого народна пам’ять не зберегла. Тут можна було би покопирсатися в архівах, але це не засадниче, та й ліньки. Знову ж таки, клята «ковідка» та локдауни… 

Маєток пана-новатора знаходився метрів за п’ятсот від млина, нижче за течією Чорноводки. Урочище те й досі називається «Юревичі». Пан, вочевидь був не аби яким естетом, бо цей куточок надзвичайно гарний. Тут маємо досить мальовничий ставок та здичавілий парк над ним. 

За народними переказами пан Юревич був дуже багатим, а його палац вражав красою, розкішшю та дивовижними ландшафтним парком, елементом якого був ставок. Останній слугував не лише для краси, але й розведення риби. 

Пан Юревич був одинаком – не мав ні сім’ї ні нащадків. Розповідають, що дружина, яку він без тями любив, померла при пологах. Дитина теж не вижила, тому за сина він вважав племінника Миколу, до якого ставився з великою приязню та призначив спадкоємцем.  Той неодноразово гостював у дядька в маєтку. Та що там – фактично жив там. Коли старий пан раптово безслідно зник він успадкував всі його статки. Правда насолоджувався тим багатством недовго – сталася революція і йому довелося накивати п’ятами.

Палац традиційно розграбували, а по тому почали розбирати на будматеріали, заодно шукаючи тайники – чи не залишилися від панів скарби. Якісь скарбошукачі замість золота знайшли рештки вбитого пана, заховані під підлогою в одному з льохів. Очевидно, що племінник не захотів чекати поки багатий дядечко помре сам, тому трішки йому допоміг…

Згадана історія є народною легендою, але автор певен, що правди тут більше ніж вимислу.  

Кажуть, що коли місяць уповні привид пана Юревича блукає старим парком та, буває, доходить аж до млина. 

Ящо вам сподобався текст та фото можете допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки, вдячність автору за роботу) переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. 

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах. 

28 Січня, 2022 0 Коментар
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Історичні місця верхнього НадзбруччяМаршрутиФото

Пуща Відлюдника в Медоборах

by admin 28 Січня, 2022
written by admin

Пуща Відлюдника, яку бережуть Давні Боги та одноокий Один

Печера Відлюдника
Печера Відлюдника

Рівноапостольний князь Володимир Великий щиро вірив у силу Слова, але у теологічних диспутах покладався лише на гостроту меча. Волхви крутий норов Святославовича знали, тож після знаменитого масового купання киян у Почайні (деякі вважають що хрещення відбулося у Дніпрі, але це не так) швиденько чкурнули чим подалі. Як казав поет: «Волхви нє боятся моґучіх владик…», – але береженого Перун, а також Світовид, Дажбог, Стрибог, Лада та всі інші Боги бережуть.

Ці гори стали останнім оплотом Давньої Віри
Ці гори стали останнім оплотом Давньої Віри
Збруч
Збруч
Збруч
Збруч
Під вербами теж Збруч
Під вербами теж Збруч
Ппредсвітанкові сутінки і трішки туману
Ппредсвітанкові сутінки і трішки туману

Притулком для служителів старого культу стали надзбручанські гори. Тут виникає унікальна релігійно-політична формація відома як «Збручанський культовий центр» (ЗКЦ). Принаймні, саме цю версію свого часу висунули знані історики-славісти Ірина Русанова та Борис Тимощук. В популярній літературі це утворення носить більш барвисті назви: «Язичницький Ватикан», «Республіка волхвів», «Язичницький Афон» тощо. 

Ядром «Країни волхвів» були чотири священні городища: Звенигород, Богит і Ґовда, що стояли на правому березі Збруча, та Іванківецьке — на лівому. Крім них діяли ще безліч дрібних святилищ.

Рів і вал, що оперізує Звенигород
Рів і вал, що оперізує Звенигород
Вал
Вал
Рів та вал Звенигороду. Квітне ведмежа цибуля (черемша)
Рів та вал Звенигороду. Квітне ведмежа цибуля (черемша)
То й ж вал, але з внутрішього боку городища
То й ж вал, але з внутрішього боку городища
Черемга цвіте з кінця квітні по початок травня. Найкращий час відвідати Пушу — першотравневі вихідні.
Черемга цвіте з кінця квітні по початок травня. Найкращий час відвідати Пушу — першотравневі вихідні.

Найголовнішим і найбільшим серед них був Звенигород. У період розквіту за розмірами він майже не поступався тогочасному Києва (правда без посаду та Подолу). 

До комплексу язичницьких святилищ Звенигорода входила невелика печера, нині відома як «Печера відлюдника». Розташована вона у підніжжі дуже мальовничого скельного пасма, що на самій вершині Звенигородської гори.

У популярній літературі виникнення «Печери відлюдника» зазвичай пов’язують з якимось святим чоловіком, який поселився у цих краях десь у тридцятих роках ХІХ ст. Він, мовляв, і видовбав собі у скелях отаке от житло. 

Насправді ґенеза цієї печери набагато давніша і, досить ймовірно, її історія бере свій початок навіть не за волхвів. На це вказує ряд ознак. Зокрема скельне пасмо несе на собі певні сліди людського втручання. Наприклад величезні, щільно підігнані одна до одної багатотонні плоскі брили, що стирчать під скелею, явно не природна формація, а встановлені людьми. Крім того біля печери бачимо 2 дольмени.

Дольмен
Дольмен

Зауважимо, що «забавки» у мегаліти не властиві для слов’янського язичництва, а притаманні набагато давнішим часам доби міді та ранньої бронзи. Фактично весь Звенигородський скельний масив та печера є колосальною напіврукотворною мегалітичною структурою.

Зруйнований дольмен
Зруйнований дольмен

«Першовідлюдники», очевидно, були досить ревними у боротьбі зі спадщиною Давніх Богів. На скелях видно кілька утворень, які є слідами знищених зображень. Крім того на верхівці пасма бовваніють рештки зруйнованого дольмену. Скинути величезну плиту, що його перекривала, завдання не з легких, але ті впоралися.

З барельєфів уціліла лише личина, вирізьблена над входом до печери. Є версія, що вона відноситься до часів коли тут жили готи і це зображення бога мудрості та війни Вотана (він же Один). Як відомо з саг той був однооким – друге своє око Вотан-Один пожертвував аби напитися із джерела Міміра, що дарує мудрість. Добре видно, що одне око на личині — вирячене, а інше — ледь окреслене. Саме так зображали Одина на скелях Скандинавії.

За іншою версією це творчість вже християнських відлюдників і зображено тут Христа, або якогось Святого, – найшвидше Онуфрія Великого. При певній фантазії у нерівностях скелі можна побачити довге волосся та бороду.

Житлова камера з лежаком
Житлова камера з лежаком

Печера складається з двох камер-комірчин. Одна — для молитви, друга — для житла. У молитовній частині сьогодні влаштовано невеличку капличку та встановлено простенькі ікони. В «житловій» – досі зберігся кам’яний лежак.

Архаїчний хрест висічений на стіні "молитовної" частини
Архаїчний хрест висічений на стіні “молитовної” частини

Найдавніша частина печери – «житлова». Від початку це був відкритий природній грот-навіс, у якому, можливо, колись функціонувало язичницьке святилище. Що сьогодні вважається лежаком, швидше за все, було вівтарем. З часом природну щілину у скелі розширили до печери, а первісний грот відділили від зовнішнього світу мурованою стіною.

Жертовник. Також добре видно, що "житлова" частина — то відділений муром колись відкритий грот-навіс
Жертовник. Також добре видно, що “житлова” частина — то відділений муром колись відкритий грот-навіс

На майданчику перед печерою впадає у вічі велика прямокутна каменюка. Це один з прадавніх вівтарів, що зберігся від дохристиянських часів. 

Що відлюдники  обжили Пущу раніше першої третини  XІХ століття яскраво свідчить фрагмент фігури Св. Онуфрія Великого, що стоїть у «житловій» частині печери.

Нижня частина фігури Св. Онуфрія та фрагмент кам'яного хреста з Всевидячим оком.
Нижня частина фігури Св. Онуфрія та фрагмент кам’яного хреста з Всевидячим оком.

Св. Онуфрій Великий прожив у пустелі 60 років і вважається найавторитетнішим християнським відлюдником (анахоретом). Власне він й започаткував відповідну духовну практику.

Добре видно довжелезну бороду та ноги Святого
Добре видно довжелезну бороду та ноги Святого

Зображення святого традиційно встановлювали в печерах та гротах де усамітнювалися люди, які бажали повторити Його духовний подвиг. 

За стилістикою фігура звенигородського Св. Онуфрія належить принаймні до XVIII ст. Можливо навіть XVII-го… Але відлюдники тут завелися аж ніяк не раніше XVІ ст., коли на теренах Поділля почала масово поширюватися практика анахоретства і, відповідно, шанування Св. Онуфрія. У ситуації з «Пущею» варто говорити про цілу династію звенигородських відлюдників, які змінювали один-одного впродовж кількох століть.

Світлина 1930-х років. Біля входу видно верхню частину фігури Св. Онуфрія
Світлина 1930-х років. Біля входу видно верхню частину фігури Св. Онуфрія

Що стосується конфесійної приналежності, то з впевненістю в 99% можна стверджувати, що відлюдники найвірогідніше були православними, а по тому – греко-католиками. На це вказує кілька ознак. Зокрема на наших теренах анахоретство Західній Церкві не властиве. З іншого боку – маємо рештки тесаної з каменю сакральної фігури, що не відповідає православній традиції, а от римо-католицькій та унійній – ще й як! У самій ж печері маємо чисельні графіті виконані церковно-слов’янською, латиною та польською. Останнє теж вказує на унійну традицію. 

Анахоретство широко практикувалося ченцями греко-католицького ордену чину Святого Василія Великого. У цьому ключі місцеві відлюдники, принаймні в XVIII ст., мали досить тісні контакти з сусіднім Сатанівським монастирем, що на той час належав василіанам. Не варто відкидати, що впродовж певного проміжку часу «династію відлюдників» складали якісь особливо ревні у вірі монастирські ченці. Прив’язка печер до Сатанівського Троїцького монастиря прослідковується й в тому, що раніше на Трійцю жителі довколишніх сіл проводили масштабну хресну ходу від с. Кринцилів (Крутилів) до печер. Правда від 1947 р. проводити процесію заборонили комуністи. 

За спогадами старожилів останній звенигородський відлюдник трагічно загинув у серпні 1914 р. від кулі якогось російського солдата. За іншими свідченнями він помер від старості десь на початку двадцятих років минулого століття.

Св. Онуфрій був не єдиною сакральною фігурою, яка прикрашала «Пущу відлюдника». Зокрема раніше тут можна було побачити скульптуру «Ісус в гробу». Цікаво, що у якості символічної печери-гробівця відлюдники використали один з давніх дольменів! Людина, яка встановила фігуру мертвого Ісуса саме тут, добре розуміла, що це за місце. З давніх-давен дольмени виконували роль своєрідного проходу між світами. Тож тут спостерігався подвійний символізм — мертвий Ісус, який незабаром має воскреснути, лежав на межі світів живих та мертвих.

Фігура Ісуса зникла по Другій світовій війні разом з верхньою частиною скульптури Св. Онуфрія. Остання, як добре видно на старій світлині, колись стояла біля входу до печери.

Сліпий яр
Сліпий яр

Якщо постаралися комсомольці, то давні скульптури, чи їхні фрагменти, вірогідно, треба шукати десь в Сліпому Ярі, що тягнеться вздовж Пущі

В центрі Крутилова/Кренцилова, звідки починається шлях до Пущі, в очі впадає невеличка скеля зі старезним кам’яним хрестом на краєчку. Це так званий «Хрест Свободи». В 1848 р. такі хрести ставили чи не в кожному західноукраїнському селі. Так селяни відзначали скасування панщини в Австро-Угорській імперії.

Хрест Свободи
Хрест Свободи
Ліворуч корал-ругоза, праворуч теж оугоза але менший
Ліворуч корал-ругоза, праворуч теж оугоза але менший
Моховатки та шкаралупа морської лілії
Моховатки та шкаралупа морської лілії
Колоніальні корали вимерлого роду Favosites. У верхньому лівому кутку ругоза (?)
Колоніальні корали вимерлого роду Favosites. У верхньому лівому кутку ругоза (?)
Моховатка Lyropora (корал Tabulata?)
Моховатка Lyropora (корал Tabulata?)

Скеля під хрестом – справжнісінький палеонтологічний музей, у якому можна побачити скам’янілі рештки багатьох мешканців давнього океану Палеотетіс. 

Є тут кілька різновидів колоніальних та одиночних коралів, черви-серпули, губки тощо. Але головна окраса, – дуже красиві моховатки. Виходячи з наявності коралів-ругоз ці вапнякові відкладення належать до формацій Силуру.

А це — сучасна живність. Скрипун мармуровий. Сидів біля печери
А це — сучасна живність. Скрипун мармуровий. Сидів біля печери

Увага! «Пуща відлюдника», Звенигород та цілющі джерела знаходяться на території заповідника «Медобори». До них прокладено добре промарковану екологічну стежку. От лише нею й ходіть. Топтати рослинність за межею стежок, зривати квіти, репетувати, включати голосно музику, смітити тощо — суворо заборонено. Пам’ятайте — ви в заповіднику. 

Вуличка (ліворуч), якою починається дорога до Пущі
Вуличка (ліворуч), якою починається дорога до Пущі

Порада по маршруту. Похід до Пущі Відлюдника з печерою краще поєднати з екскурсією Сатановом. Тим більше це практично поруч. 

Десь за 3-4 км від Сатанова знаходиться село Кринцилів. Його «зазбручанська» частина відноситься вже до Тернопільської області. Від 1950-х років, її перейменували на Крутилів (аби не було плутанини).

Перейшовши (переїхавши) мостом через Збруч потрапляєте на чималу площу. Тут варто залишити авто і далі пішечки. Праворуч – скеля з Хрестом Свободи, ліворуч вуличка, що круто забирає догори. 

Дорога до печери
Дорога до печери

От нею й прямуйте. Вийдете на лісову дорогу. Йдіть не звертаючи верхньою частиною. Дорога виведе просто до валів Звенигороду та Пущі з печеркою. Не заблукаєте, там всюди вказівники. 

Рослина схожа на калу — кліщинець східний, арум східний (Arum orientale)
Рослина схожа на калу — кліщинець східний, арум східний (Arum orientale)
Джерело Янгола. Колись його прикрашала давня скульптура янгола, але років 20 тому її вкрали в чиюсь колекцію.
Джерело Янгола. Колись його прикрашала давня скульптура янгола, але років 20 тому її вкрали в чиюсь колекцію.

Від печери варто спуститися до цілющих джерел. Знову ж – всюди вказівники й гарно натоптана стежка. Випивши смачної води вже долиною Збруча повертаємося до Кринцилова (Крутилова). 

Долина Збруча
Долина Збруча

Дорогою милуємося на неймовірні пейзажі. Можна, все проробити в зворотному порядку (спочатку джерела, а по тому – печера) але підніматися на круту гору важче ніж спускатися. 

Наразі все. Сподіваємося, що цей випуск “Віртуальних витрішок” не тільки потішить читачів, але й допоможе спланувати власні мандри.

28 Січня, 2022 0 Коментар
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Новини

Зникаюча природа Медоборів Манлявські (городницькі скали)

by admin 23 Липня, 2020
written by admin

Неподалік від Тарноруди є майже гірський хребет зі скалами. Ці скали зберегли велику різноманітність природню. Але на відрізку Медоборів що бере початок зі гори Монастир біля села Максимівка і тягнеться до Вівся є 5-ть кар’єрів які нищать цю природу. Але найбільш шкоди приносить Городницький кар’єр. Він майже знищив Панську і Гостру Могилу, а на цьому відрізку найрізноманітніша природа. Тому ми сконцентруємось на цій багатій природі.

Зіновать на схилах Панської гори

Ось це лише невелика частина того різноманіття природи. Більшість видів є рідкісні і не зустрічаються в інших місцевостях. Це багатство пов’язане з тим що люди берегли природу цих місць. До наших днів дійшла легенда про богиню яка жила на горі котру зараз нищить Городницький кар’єр.

Легенда про богиню на Панській горі!

Колись давно жила в печері на Панській скалі богиня і, берегла квіти сон-трави. Вона охороняла сон-траву від тих людей, які по-варварськи, оберемками рвали квіти навесні. В місячну ніч вона виходила з печери, сідала на високий камінь і чесала свою золотаву косу. Розплетена коса, осяяна місячним сяйвом, набирала чародійної сили і богиня вночі карала тих, хто вдень вирвав більше п’яти квіток.

Найжорстокішою була до матерів, які мали плаксивих дітей і рвали оберемками сон, щоб зробити із засушених квітів подушку, на якій дитина спала безпробудно цілу ніч. Однак коли матері рвали сон-траву під час повного місяця, коли коса богині мала чародійну силу, вона міняла плаксиву дитину на спокійну, яка не прокидалась ні вдень, ні вночі. Це непокоїло необачних матерів, які забували, в який час можна рвати сон-траву, не більше п’яти рослин.

Одного разу в селі з’явився невідомий солдат. Він пообіцяв матерям, що звільнить їх від жорстокої богині, якщо вони не будуть рвати більше п’яти штук сону і справлять для солдата бенкет. Ті радо погодилися. Солдат посвятив собі шаблю і в місячну ніч заховався за високий камінь, на який виходила богиня чесати косу. Як тільки місяць почав виходити із-за хмар, богиня почала промовляти слова закляття: «Світи місяцю, бо я хочу косу чесати і шкідників покарати». А солдат схопив за косу і відрізав її. Знесилена богиня залишила печеру і зникли на Панській скалі. Минули роки. Багато людей забули легенду, по-варварськи нищили квіти.

Цей відрізок від Скринського лісу до Манляви є дуже багатий на рослинність велика кількість унікальних рослин ендеміків, а також таких що зникають і занесені до червоної книги.

Heading Title

Історичні місця верхнього НадзбруччяНовини

Рожи́ська цегла та історія села.

by admin 31 Січня, 2022

ЕКСКУРСІЯ Околиці Тарноруди Частина 1 “Гора Курган”.

by admin 28 Січня, 2022

«Скажений млин» та привид шляхтича

by admin 28 Січня, 2022

Пуща Відлюдника в Медоборах

by admin 28 Січня, 2022

Гора Високі камені — подільська “сестра” кримської Демерджі

by Дмитро Полюхович 27 Січня, 2022
Новини

Зникаюча природа Медоборів Манлявські (городницькі скали)

by admin 23 Липня, 2020

Охоронна археологічна служба України повідомляє про військово-історичний комплекс у місті Кам’янці-Подільському.

by admin 16 Лютого, 2020

Праці Хмельницького церковно-історичного товариства, випуск 1. 2020 р

by admin 16 Лютого, 2020

АСТАРТА обробляючи поля травить жителів Волочиська.

by admin 22 Квітня, 2018

Тарноруда край нашого серця

by admin 18 Квітня, 2018
23 Липня, 2020 0 Коментар
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Новини

Охоронна археологічна служба України повідомляє про військово-історичний комплекс у місті Кам’янці-Подільському.

by admin 16 Лютого, 2020
written by admin

Експедицією Охоронної археологічної служби України було досліджено унікальний військово-історичний комплекс у місті Кам’янці-Подільському.

Під час археологічних досліджень ділянки, яка призначалась під будівництво, було виявлено фундаменти башти. Зіставлення різночасових планів міста показало, що це – так звана Турецька башта, яка використовувалась з кінця XVІ і протягом XVIІ століття як оборонний та житловий об’єкт

Там само відкрито ділянку міського оборонного муру кінця XVIІ – першої половини XVIIІ століття. Мур, що з’єднував вежу та міські ворота з’явився під час «турецького» періоду історії міста (1672–1699 рр.). Цим же часом датується досліджена ділянка артилерійської батареї, відомої згодом як батарея Св. Яна, збудована Крістіаном Дальке.

Виявлена башта на початку XVIІ століття була перебудована на гарматну ливарню (людвисарню), що функціонувала упродовж 1706–1730-их років. Перші відомості про відлиті гармати маємо під 1713 роком, коли її керівник, англієць Анджей Арчибальд Гловер де Глейден, писав у листі до Адама Сенявського, що «маємо тепер гармат десять 6-фунтових в Кам’янці відлитих». Протягом 1708–1736 років при людвисарні було виготовлено 25 гармат. Дві з них зараз зберігаються у Варшавському військово-історичному музеї Війська Польського.

Людвисарня має добрий стан збереженості і є унікальним об’єктом міжнародного значення. На території Східної Європи невідомі подібні пам’ятки, що дійшли до нашого часу у такому стані. Гарматна майстерня Кам’янця грала вагому роль у військовому минулому Речі Посполитої.

Досліджений комплекс отримав статус пам’ятки і взятий під державну охорону, розробляється проект його музеєфікації та підготовки для екскурсійного відвідування.

https://www.facebook.com/dp.oasu/posts/170345754381059?__xts__%5B0%5D=68.ARBpPBm0-5_LQ9NE6jePMbRziAJJ5lva-DCONnene9kBOc3-LBV7t347SLbVZc7Ze4ev2sPGf-RFsR5NZX5uDy-A6AbmdBI2MiSxoQ2he_IOdqio8yDtg95Rq4a-p6NOWPZ_yweWQ24b755a-eV_ReExuvi8dQmVBwmuprmOc9JE4lY9-OHAEsh9wJ1t2SNzZuHe4WQggUtReEdSeDXH5bv5EoQ8BHeeawDlitO7RwhPZHcgwqPim-qB-h46Eh7rvLyQoVbqX74uTcPFBqiNN1sHIqt1vIjMLNoMpNjSl947c5iHCjuE9s2kGQ_wP-4GBT8fSCmVTnZomZveu4uO0lrB&__tn__=H-R

16 Лютого, 2020 0 Коментар
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Новини

Праці Хмельницького церковно-історичного товариства, випуск 1. 2020 р

by admin 16 Лютого, 2020
written by admin

Вийшла книга – наукове видання краєзнавців Хмельницької області Праці Хмельницького церковно-історичного товариства, випуск 1. 2020 р. Долучився до цієї наукової роботи Переліком сакральної християнської архітектури у Хмельницькій області, яка перебуває під охороною держави (шукайте свої святині тут!) та статтею Сакральні храми Новоушиччини – об’єкти культурної спадщини..Досліджуємо далі..Віри та добра нам усім!

Сергій Шпаковський
16 Лютого, 2020 0 Коментар
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Новини

АСТАРТА обробляючи поля травить жителів Волочиська.

by admin 22 Квітня, 2018
written by admin

#отруєння #гербіциди #астарта_київ
Сьогодні вийшов у садок свій і побачив наступну картину як АСТАРТА травить безбожно людей і мене в тому числі. Як в таку вітряну і погану погоду можна кропити поля. Адже за законом ніхто не має права кропити поля тим паче біля самого міста. Адже гербігація допускається при швидкості вітру до 4 м/с”. А сьогодні прямо голову зносить. Після такого свавілля і без наказаності хворіють люди появляються болячки а ми думаємо звідки воно. Невже ціна врожаю вища ніж здоров’я людей.
P.S. Люди не будьте байдужі відстоюйте свої права.

 
22 Квітня, 2018 0 Коментар
0 FacebookTwitterPinterestEmail
SAM_1359
Відеогалерея

Тарноруда край нашого серця

by admin 18 Квітня, 2018
written by admin

 

18 Квітня, 2018 0 Коментар
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Нова публікація
Пізніші публікації
4,5k Fans Like
  • Рожи́ська цегла та історія села.

    31 Січня, 2022
  • Гора Високі камені — подільська “сестра” кримської Демерджі

    27 Січня, 2022
  • Зникаюча природа Медоборів Манлявські (городницькі скали)

    23 Липня, 2020
  • Охоронна археологічна служба України повідомляє про військово-історичний комплекс у місті Кам’янці-Подільському.

    16 Лютого, 2020
  • Праці Хмельницького церковно-історичного товариства, випуск 1. 2020 р

    16 Лютого, 2020
  • Facebook

@2022 - Права захищено Копіювання та поширення матеріалів лиш з письмової згоди Тарноруда - серце Медоборів


Back To Top
Тарноруда
  • ГОЛОВНА
  • Наші партнери
  • Галерея
    • Відеоблог
    • Відеогалерея
    • Фото
  • ТІЦ
    • Екскурсії
    • Транспортна схема
    • Інтерактивна карта Тарноруди Онлайн
    • Розклад руху
    • Мапа
  • ЕКСКУРСІЇ
  • Контакти
    • Запитання відповіді