Колись вельможна Тарноруда, що на Волочищині, має всі шанси для того, аби перетворитися у потужний історичний бренд свого регіону. А все завдяки тому, що середньовічне Розматинча, як тоді називали Тарноруду, було тісно пов’язане з історією решти Подільської землі. Інакше й бути не могло, адже Тарноруда слугувала її крайнім форпостом і у певному сенсі — ключем до Поділля.

Розквіт Тарноруди, як і всього Подільського князівства, почався більшою мірою за Олександра та Юрія Коріатовичів, безпосередніх учасників легендарної битви на Синіх Водах 1362 року, де русько-литовські війська на чолі з князем Ольгердом завдали нищівної поразки монголо-татарським ордам. Врятували Європу від понищення. У тій битві брали участь і племінники Ольгерда, княжичі Олександр та Юрій, яким після перемоги дядько Ольгерд і відділив Поділля у володіння, а разом з ним і Тарноруду.

Тарноруда - різноманітна: культурно!

Тарноруда розташована у дуже цікавому і спечифічному для України місці. В Тарноруді зійшлись три великих історичних регіони України а саме: Поділля, Волинь та Галичина. Переплетіння кожного дало неповторний мікс культури традицій різних національностей.

Тарноруда - різноманітна: історично!

Тарноруда перебуваючи на стику регіонів, завжди була пов’язана з історичними подіями. В її минулому творилась історія України, Польщі та Австо-Угорщини. З Тарнорудою тісно пов’язані відомі роди Сенявських, Чарторийських, Одровонжів, Коріятовичів та Мальчевських.

Тарноруда - різноманітна: природньо!

У випадку з Тарнорудою природа нагородила її річками Збруч, Тарнорудка, Шукайвода горами Товтрами лісами Медоборів. Великими озерами та “Вікнинами”. Багаті надра мінеральними водами типу Нафтуся, цілющою голубою глиною та багатьма іншими скарбами!

Одна з легенд Тарноруди — про заснування тарнорудського костелу Божої Матері Святого Скапулярія — виникла саме завдяки явищу дуумвірату — одночасному попарному правлінню Коріатовичів. Отож ця історія розповідає, як якихось два безіменних брати на місці старої дерев’яної каплиці у Розматинчі звели кам’яний костел…

Однак дивне формулювання про двох «безіменних» заможних братів, що могли собі дозволити інвестувати кошти у будівництво костелу над Збручем у смутне лихоліття, наводить на думку, що ними могли бути саме князі — Олександр та Юрій Коріатовичі, тогочасні повноправні володарі землі Подільської.

У ті славні часи люди здобували собі ім’я у ратних лицарських подвигах, пам’ятаючи також і слова 113-го Псалма, котрий був девізом усіх християнських лицарів доби Середньовіччя, зокрема відважних тамплієрів: «Не нам, Господи, не нам, но Імені Твоєму дай славу…». Тож цілком можливо, що саме тому князі Коріатовичі вважали для себе ганебним чіпляти на тарнорудський костел табличку з написом, традиційним для сучасних нардепів-благодійників «Побудовано за ініціативи та підтримки бла-бла-бла….»

Отож костел двома «безіменними» братами був зведений в тих часових межах легендарної Синьоводської битви, а можливо, і на честь перемоги у цій баталії.

Коріатовичі підтримували тісні зв’язки з Римом, а 30 січня 1378 року Папа Григорій XI наділив одного з них — Олександра, хрещеного, до речі, за латинським обрядом якраз напередодні Синьоводської битви, священним привілеєм надавати місцевому населенню духовні відпусти. За Коріатовичів Тарноруда розквітла як торговельне містечко. Тож Розматинча — перша, тодішня назва, що походила, ймовірно, від слова «розмін», могла цілком відображати формат життєдіяльності міста. Містечко перетинав вельми жвавий тракт, що вів до Кракова. Розкинувшись на березі повноводого Збруча, Тарноруда була оптово-торговельним центром, де велася жвава торгівля та обмін.

Пізніше Тарноруда отримала й Магдебурзьке право, що лише підтверджувало комерційні амбіції її мешканців.

UK
PL UK