UA-41075352-1 Тарноруда Любов і зрада: ескіз серіального сценарію | | Туристично Інформаційний Центр - ТАРНОРУДА

Тарноруда Любов і зрада: ескіз серіального сценарію

SAM_0031

А добиратися сюда краєзнавцям варто заради маєтку Мордвінова і старовинного костелу. Про все по порядку, але почнемо з маєтку. Там дуже вже класний синопсис.Ех, не там шукають натхнення автори численного телевізійного “мила”, не там… Які нянівікі і біднінасті – справжнє завжди фантастичніше і цікавіше придуманого.

Тарноруда тому підтвердженням.Костел, про який ще говоритимемо, – на узвишші, царює над селом, його помітно здаля. Колишня панська садиба – недалеко від храму, але замість сакральної самотності маємо тут профанну сільську забудову навколо.В садибі – школа. Не така й мала як на глухе село, біля сотні дітей. Нам пощастило зустріти і приязну симпатичну директорку цього закладу, і ініціативну завідуючу, і кількох шкільних вчителів. Саме завуч подарувала мені роздруківку з історією маєтку-школи. Ох, які ж там бразильські страсті!…В ХІХ столітті в Тарноруді, в одноповерховому будинку неподалік сучасної садиби, жив багатий пан Луценко. Володів він і Тарнорудою, і Постолівкою, і Бубнівкою з Зайчиками, володів і зайчиківським лісом. Хоч було пану вже за п’ятдесят, та не мав Луценко дружини.Якось поїхав поміщик до Москви, а повернувся звідти вже з

SAM_0031

Палац Мордвінова, теперішня школа

юною дружиною, 18-річною красунею Надією. Недовго втішався Луценко щасливим подружнім життям, помер невдовзі. Надія взялася за господарювання, і в неї гарно виходило: маєтності приносили значні прибутки.До молодої красуні залицялися різні пани, та вибрала вона петербурзького офіцера, військового інженера Мордвінова. Треба ж було так довго обирати, щоб зупинитися на одруженому, та ще й з двома синами-гімназистами? Та кохання – страшна сила, і заради Надії Мордвінов зміг домогтися розлучення, кинув службу і, оженившись з звабливою Надією, осів на Поділлі. Господарством і далі займалася пані, пан же віднайшов себе у будівництві, створивши проект нової садиби.Місцем обрав західний схил пагорба над Збручем, а щоб було надійно, укріпив пагорб майже фортечним цегляним муром – його залишки збереглися до сьогодні. А от металева огорожа, яка йшла по муру зверхи, не збереглася. З східного боку майданчика теж тягнувся мур, в якому були влаштовані кладові та пивниці. На вершині ж пагорба було розбито парк.В кінці ХІХ століття було зведено двоповерховий будинок з червоної цегли (25 на 25 м), з гарними балконами, карнизом, відкритою альтанкою на першому поверсі тощо. Балкони колись завершувалися шпилями. Парадний вхід з дубовими дверями (збереглися) було влаштовано з півнчного боку, чорний – з західної сторони. Збереглися також підлога (паркет та біло-блакитні кафлі) та гарні ковані сходи. Колись з другого поверху до парку вів гарний металевий місток: не зберігся. Хоча більше всього шкода верхній ярус башти – куди поділи, навіщо зруйнували?:(Перший поверх споруди містив 10 кімнат, другий  шість і велику залу. Садиба мала водогін, у дворі з південного боку працював фонтан.Та не судилося і цій парі жити довго й щасливо. Мордвінов захворів, а тим часом Надія зрадила йому з іншим.Дізнавшись про це, інженер відправив крихітну доньку з нянею до саду гуляти, викликав до себе дружину – і застрелив її. Сам невдовзі по тому помер у тюрмі. Дочку Мордвінова виховував спочатку священик Яворівський, а потім дівчина перебралася до Москви.Після революції на базі маєтку влаштували радгосп. З 1930-х років тут розміщувалася школа, а після війни і до 1966 р. – сиротинець...Тарнорудський Костел Божої Матері Святого Скапулярія.Багато століть тому на пагорбах над болотистим Збручем росли густі зарослі терну, а до річки спішив потічок Тарнорудка. Якось випало тут полювати якомусь Андрію з Рипна, і коли він вибрався крізь терен на вершину пагорба, раптом побачив образ з Ісусом. Схвильований знахідкою, мисливець відніс ікону до себе додому – та на ранок її вже там не було. За казково-іконною традицією, герой ще два рази відносив образ додому, але той вперто повертався до тернових кущів. (В Кохавині було так само). Нічого робити: біля образу на пагорбі влаштували капличку, образ розрекламували як чудодійний – і до тернових кущів заспішили прочани. Два безіменні брати в 1355-1365 рр. зводять тут перший костел – ще дерев’яний.В 1583 р. Тарноруда отримала магдебургію. За своє життя вона встигла побувати в руках Одровонжів, Костків, Сенявських, Любомирських, Дуніних, Чарторийських, Малчевських. Ігнацій Малчевський, одружений з Антоніною з Сангушків Дуніною (саме їй присвятив шляхтич Антоніни), переносить свою резиденцію у Тарноруду. Поки була єдиним з тернопільською Тарнорудою ж містечком, навіть поділялася на райони-кути: Ксьондзівку, Піскарівку, Вигнанку і Керніки.Та ми ж про костел хотіли… Так от. На місці дерев’яного костелика Катерина з Шембеків Сенявська зводить муровану святиню в 1643 р. (саме цим роком датують появу римо-католицької парафії в Тарноруді). Храм освятив кам’янецький єпископ Стефан Рупнеський.(він же свого часу, перед переїздом до Луцька, освятив костели в Червоногруді, Товстому, Старій Сеняві, Плоскирові тощо).В 1754 р. костел було перебудовано в пізньобароковому стилі коштом Чарторийських. Храм оточували старі дерева. Хоч яким велетенським був костельний двір, та й він не вміщав всіх коней та возів під час прощ до чудотворного образу (3 травня та на успіння). Стіни храму були до 1,5 м завтовшки, склепіння були вкриті рослинними орнаментами. Сім вівтарів храму були багато оздоблені. Чудотворний образ (69,5 на 54 см, олійна фарба на полотні) знаходився за трьома заслонами в головному вівтарі. В 1773 року образ “вдягнули” в срібні шати з золоченою короною. З досліджень польських реставраторів відомо, що на початку XVIII століття ікона пережила пожежу, перемальовувалася, а потім зберігалася в занадто вологому приміщенні.Скоріше за все, всі ці негаразди з образом відбумалися під час гонінь на католиків і Барської конфедерації.В 1802 р. склепіння храму потріскалося після землетрусу 14 серпня.Вежі і мури, які видно на старих зображеннях храму, охороняли цвинтар, що лежав навколо костелу. Відомо, що під час мес до костелу вносили статую св. Яна Непомука. Я не буду тикати пальцем в небо і висувати версію, що саме ця статуя стоїть зараз біля костелу в тернопільській Тарноруді: носити кам’яну фігуру важкувато навіть для кремезних чоловіків.На початку ХХ ст. (до 1909) ксьондзем в Тарноруді був Броніслав Карчевський. Він організував при храмі хор і оркестр, закупивши весь потрібний комплект інструментів. Славився суворістю до пияків, любив розганяти загулявши за північ веселунів у місцевій корчмі. Його наступника Броніслава Роговського в часи громадянської війни охороняли від біди місцеві озброєні парубки. Саме Роговський в 1920 р. вивіз чудотворний образ з Тарноруди до Тернополя. Відвозив його своїми гарними кіньми селянин Кушнірчук. Як тільки виїхали за Тарноруду, слухняні коні начебто раптом зупинилися і не рушали, хоч як їх не заставляли бігти далі. Священик тоді розгорнув ікону і “благословив” нею село за спиною – і коні відразу побігли далі. В самому ж костелі помістили копію ікони (зараз ця копія знаходиться в каплиці в Гречанах під Хмельницьким). Сам образ пізніше вивезли до Кракова, а звідти до містечка Рожищ. Зараз він знаходиться у костелі міста Зєльонка Паслецька.В 1934 році костел було зачинено, в приміщенні влаштували клуб і танцювальну залу, а ще певний час тримали збіжжя. Підземелля з криптами було засипано. 5 серпня 1935 року було знищено костельні вівтарі, порубано лавиці і дерев’яні скульптури – щоб не заважали танцювати. Костельну бібліотеку спалили. В храмі влаштовано склад міндобрив. Але хоч і служив костел раднській владі вірою (гм) і правдою, слідкували за ним погано: з даху здерли бляху, добрива заливали дощі, пізніше обвалилися старі склепіння. В польській книжці, присвяченій Тарнорудському образу, сказано, що 600 (!) тарнорудських сімей в той час вислали до Казахстану.Про чудеса та книжка теж пише: коли в часи ксьондза Броніслава Роговького (1910-ті) дах костелу замість гонту вкривали бляхою, майстру Хіполкові допомагав юнак на прізвище Волинський. За його свідченнями, на піддашшю над вівтарем була величезна кількість милиць, паличок, інвалідських протезів (ноги повторно відростали, чи що?). Причому приходили з надією не лише католики, а й православні. То жінка три години молилася Тарнорудському Ісусу над тілом свого сина-потопельника – і той ожив. Ще якась жінка з Зайчиків мала паралізовану руку, а після прощі все пройшло. Ну і так далі, не буду переповідати казки про велику силу плацебо.Відомо, що невдовзі після Другої світової, в 1945-46 рр., з “польської” Тарноруди (яка була на той час такою самою радянською, як і ця) часом приходив правити служби священик – костел в тій Тарноруді все ще діяв.В 1990-ті роки костел повернули віруючим.

 

Другий став з видом на Рожиськ

Другий став на Збручі з видом на Рожиськ

Ми всі з школи знаємо, що кордон Хмельниччини і Тернопілля йде по Збручу. А от дзуськи: в Тарноруді ця аксіома не діє.Справа в тому, що в першій половині ХХ ст. на Збручу була влаштована ГЕС, та щось не склалося. Тож русло річки потім мінялося ще двічі. А кордон пройшов по першому руслу, яке на кілька десятків метрів відрізняється від русла, існуючого зараз. Ось так.

 

Джерело http://www.castles.com.ua/tarnoruda2.html

Comments are closed.