UA-41075352-1 Ірен Роздобудько: “Якщо ятрити старі рани і показувати одне одному нові – це не рух і не шлях!” | | Туристично Інформаційний Центр - ТАРНОРУДА

Ірен Роздобудько: “Якщо ятрити старі рани і показувати одне одному нові – це не рух і не шлях!”

13566976_1115972208460658_4519038626595995574_n
Учасники авторського проекту "Літературний туризм" Ірен Роздобудько та Ігор Жук у нашому Волочиську

Учасники авторського проекту “Літературний туризм” Ірен Роздобудько та Ігор Жук у  Волочиську

…Можна скільки завгодно часу колупати старі рани і реагувати на нові – так, як від нас вимагають ті, хто хоче зробити з людей маріонеток на ниточках. Є два типи розуміння всього, що відбувається. Перший: «Дайте мені їсти тут і тепер!», другий – «Я не заглядатиму в холодильники інших – зроблю все аби не голодували мої діти». І не скажу «дайте» — тим, кого зневажаю. І… не візьму від тих, кого зневажаю. «Не візьму» — не означає пасивність і мовчання. Тому у нас і формується потужне громадянське суспільство. Це феноменальний процес. Важкий. Але незворотній. І відчуття власної гідності має бути не гарним словом в контексті революції, що здійснювалась на Майдані. Ну, не слово це. Не просто слово! Це має бути в крові, якщо воно здобувається – кров‘ю. Я впевнена, що нині суспільство не дасть заморити себе голодом, як це було в 30-х: спіраль звужується з кожним витком…
Звісно, коли у тебе не має і п‘яти копійок аби проїхати в один кінець на метро (а таке, принаймні зі мною, було в 90-х), коли на полицях – лише мариновані кабачки, а масло вихоплювали з візка, затоптуючи пенсіонерів

чи вирішували: що купити на останні копійки – двісті грамів ковбаси чи хоч щось солодке дитині аби вона не відчувала себе обділеною або йшли пішки півтори години додому через те, що не було на квиток у тролейбус – це огидне відчуття перш за все для самого себе. Відчуття безвиході і безпорадності. А таке БУЛО. Чи, може, я помиляюсь і все це — наснилося? Пережили? Пережили.
І ЦЕ переживемо. Не просто переживемо, а кожен на своєму місці має щось робити задля того. Вибачаюсь за риторику, але докладне пояснення не для цього короткого допису.
Якщо ятрити старі рани і показувати одне одному нові – це не рух і не шлях.
13254417_1115059878537472_4465657066031565930_nНу, так склалося, що ми мусимо це пройти. БЕЗ мойсея. Самі! Ось так – важко і, часом, недбало.
П.С.
Зауважу я не про «т» (вже боюся вимовляти це слово повністю, адже воно забиває все інше, діє, як червона ганчірка).
Я про… гідність.
ППС
Автор не вступатиме в дискусії.
Люди різні…

Лора Підгірна
Лора Підгірна
Редактор видання "Вечірні новини", член ініціативної групи по створенню ГО "Подільсько-Галицько-Волинська гільдія"

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *